Читати книгу - "Джуво-богатир і царівна-пері, таджицька казка"

Жило колись троє братів, троє славетних богатирів. Якось подалися вони на лови. Ішли три дні й три ночі й дісталися до гори Тур.

То була найвища у світі гора. А богатирі в пошуках здобичі зійшли аж на самісіньку верховину. Раптом зашуміло-залопотіло, і в них над головами пролетіла дивна птаха. І така гарна, що вони зроду-віку такої не бачили.

Брати наставили тенета і впіймали ту птаху. А то була не

птаха, а юна пері та ще й царівна.

– Бачу, що ви людського роду, – мовила полонянка,– а я з роду пері. Навіщо вам було наставляти тенета й ловити мене? Як не хочете клопоту на свої голови, відпустіть мене.

А найстарший з-поміж братів, Джуво-богатир, так їй відповів:

– О юна царівно-пері! Я віддавна ношу в серці глибоке почуття до тебе, ще відтоді, як почув, що ти є на світі, чекав цієї зустрічі. Спасибі долі, зглянулася наді мною, і я уздрів твій образ чарівний.

– Що ж, так, либонь, мені судилося, мовила на те царівна.– Віднині я твоя покірниця – вся у твоїй волі. Але я маю батька, неньку та сестер. Як дозволиш – полину, розповім їм про все й повернуся до тебе.

Богатирі звільнили пері з тенет. Вона злинула вгору, осяяла все довкола, мов сонце, і зникла з очей.

Прилетіла до своєї оселі, стала перед матір’ю й каже:

– Люба матусенько, не знаю, на лихе чи на добре, один богатир розкинув на горі Тур тенета і впіймав мене. Він щиро мене покохав, і я обреклася стати йому покірницею.

– Ой, даремно дала той зарік, доню! – одказала цариця-пері,– Тебе кохає Білий дев. Він завжди скрізь тебе захищає, і якщо ти й надалі будеш йому вірна, дев оборонить тебе від усього лихого. А, не дай боже, зрадиш – життя твоє у нього в руках.

Царівна знітилася й спитала:

– Що ж робити?

– Розкажи тому богатиреві все, як є, - порадила ненька – Він збагне, що людям не варто зв’язуватися з девами, і облишить тебе.

Пері прилинула на гору Тур, спустилася до братів і мовила Джуво-богатиреві:

– Коли ти й справді намірився поєднати своє життя зі мною, то мусиш знати, що в мене закоханий найдужчий у бі лому світі Білий дев. Якщо я зраджу його, він уб’є мене.

– Невже й ти кохаєш його? – спитав богатир.

– Ні!,

– А він тут буває?

– Так, приліта під гору. Але ти не заводься з ним, він ураз тебе здолає!

– Про це не турбуйся! – відказав Джуво і послав братів принести по мішку проса. Брати виконали його волю.

Богатир узяв обидва мішки, спустився під гору й сів чекати дева. Аж ось довкола застугоніла, задвигтіла земля й з’явився білий, як бавовна, дев, граючись двома білими горами.

Джуво спритно висипав просо у дева на шляху. Далі добув з піхов меча й став напоготові.

– Ого, людський дух чутно,– ревнув Білий дев і рушив до богатиря.

Та тільки-но ступив на просо, послизнувся й простягся долі. Джуво з маху відтяв йому голову.

Юна пері побачила все те з гірського верху, спустилась до богатиря й сказала:

– У цього дева є дужчий за нього брат. Той не подарує тобі, як довідається, що ти вбив Білого дева.

– Де буває той брат? – спитав Джуво.

– Під горою Каф, вона ще вища за гору Тур.

– Покажи мені дорогу.

Пері показала. Узяв богатир два мішки проса й подався на гору Каф. Коли дістався до місця, сів на камені й чекає.

Раптом загуло-застугоніло, довкола все почорніло й з’явився Чорний дев, граючись двома чорними горами.

– Ого, людський дух чутно! – сказав він і побіг до богатиря.

Джуво висипав просо з мішків у дева на шляху, той також упав. А богатир в один мах відтяв йому голову.

Спустилася до Джуво юна пері й мовила:

Є ще Блакитний дев. Його дуже важко здолати, бо душа того чудовиська не в нього в тілі, а в скрині, а скриня в печері. Доки не знайдеш тієї скрині й не заволодієш девовою душею, чудовиська не подолаєш.

– Де ж та печера? – спитав Джуво-богатир.

– Не знаю,– відказала юна пері.

Подався Джуво шукати печеру. Ходив він горами, навертав до кожної печери, та ніякої скрині не бачив. Отак минуло кілька днів і ночей, аж ось дістався він до річки з блакитною, мов небо, водою. Пішов богатир понад річкою й дійшов до блакитної гори, а по підгір’ю росли блакитні рослини.

«Отут, мабуть, і живе Блакитний дев»,– зміркував Джуво й рушив на гору. І ось опинився він біля величезної печери, а з печери долинав страшенний галас. «Або пан, або пропав!» – подумав богатир, видобув меча й зайшов до печери. Сорок закудланих, довгобородих бранців у заковах тикали одне на одного пальцями й волали:

– Він гладший за мене, я худіший, з’їж його, облиш мене!

– Цитьте! Я людина, а люди не їдять одне одного.

Бранці втихомирилися, обступили богатиря й виповіли, що їх поприносив сюди Блакитний дев, щоб поїсти. Його душа щодня з’являється із скрині, вибирає жертву й зникає. Тому вони й показують одне на одного, аби хоч на день відволікти смерть.

– Що вам з того, що проживотієте на день-два довше? – мовив докірливо Джуво. – Покажіть краще, де ховається девова душа, і я звільню вас назавжди.

Бранці повели його в закуток печери, де стояла велика кована скриня. Та як Джуво не силкувався, а відчинити її не зміг. Навіть кілька разів мечем рубонув, але все марно. Богатир замислився.

– Скриня замкнена зсередини,– озвався старезний бранець.– Зніміть з мене закови, і я вам допоможу.

Джуво зняв кайдани.

– Переверніть скриню,– звелів дід.

– Мерщій поставте скриню, як стояла, й піднімайте віко! – звелів дід.

Богатир відчинив скриню, а звідти з завиванням вилетіла девова душа. Джуво спритно схопив її й замахнувся мечем, і тієї ж миті з гори спустився дев:

– О богатирю, не губи моєї душі! – заблагав.– Рабом твоїм стану, робитиму все, що звелиш, тільки не вбивай.

– Убий, убий його! – закричали бранці.– Він ошукає тебе.

– Деви ніколи не ламають зароку,– прогримкотіло чудовисько.– Я ладний хоч зараз виконати твоє веління.

– Повіднось по домівках оцих бранців,– наказав богатир.

Дев миттю порозносив бранців по домівках і повернувся до Джуво.

– Тепер віднеси мене до царівни-пері! – звелів богатир.

Дівчина дуже зраділа й повела Джуво до своїх родичів. Батько з матір’ю теж пораділи:

– О могутній богатирю! Такої вродливої й чарівної Пері, як наша донька, нема в цілому світі. Але й ти вдатний, тож ми згодні, аби вона стала твоєю дружиною. Але з умовою, що житимеш у нас.

На це Джуво не пристав:

– У мене є свій рідний край, батьки, двоє братів. Без них жити не зможу.

– Ми теж не зможемо жити без нашої єдиної доньки,– відказали батько з матір’ю.

Довго думали-гадали, як учинити, аби всім було добре, й нарешті вирішили, що царівна-пері житиме у Джуво-богатиря і щодня літатиме в гості до своїх батьків.

Справили весілля. Богатир з дружиною сіли на Блакитного дева й полетіли до Джуво додому.

І зажили вони в злагоді й любові. Уранці Джуво йшов на полювання, а пері летіла до батьків. А ввечері обоє поверталися додому й до ранку були разом.

Отак і жили б вони в радощах, якби не заздрісний сусіда. Як гляне він на щасливе подружжя, так і візьмуть його завидки. Нарешті він не витримав і сказав:

– Що ж воно таке, славний богатирю? Усі чоловіки своїх жінок удома тримають, нікуди не пускають, а твоя цілими днями дома не буває. Негоже так жінці потурати.

Слова ці насторожили Джуво. Довго думав, як йому бути, Й вирішив не пускати більше дружини до батьків.

– Ти моя жінка,– сказав,– і повинна сидіти вдома. Так людський звичай велить.

– Ми ж заприсяглися одне одному, навіщо ти відскакуєш від слова? – сумно озвалася пері.

Однак Джуво й слухати її не став, замкнув двері. Та не знав В1Н, що пері замкнути неможливо. Враз його дружина скинулась голубкою, випурхнула у вікно, сіла на покрівлю й мовила:

– Пері ніколи не схиблюють обіцянки, деви теж не ламають зароку Адже чесно повівся Блакитний дев? А ти зламав присягу. Хіба це по-людськи? Довго ти тепер блукатимеш світом. На решето стопчеш свої чоруки, на голку вишмульгаєщ кия, до пояса виросте тобі чуб, аж тоді, може, й уздрінеш мене знову.

Сказала таке й полинула.

А тоді взувся в грубезні чоруки, взяв у руку міцного кия й попростував у тому напрямі, куди полетіла його пері. Прямував він, доки на решето стопталися чоруки, на голку вишмульгався кий, чуприна виросла йому до пояса.

Далі йти вже не мав сили, і впав він у розпач. А як дійшов до невеличкого джерельця, звалився на землю й заснув. Хтозна – скільки проспав богатир, а коли прокинувся, вгледів перед собою вбраного в усе зелене дідуся.

– Ще не бачив я в цих краях людської істоти,– мовив дідусь.– Хто ви будете і яка потреба привела вас сюди?

Богатир розповів йому все.

– Ви багато вистраждали, та ваше дбання не змарнується. Ідіть оцією дорогою, доки не побачите пишного саду. А в тому саду незглибиме озеро. До нього прилітають купатися юні пері. Серед них, напевно, є ваша дружина.

Джуво щиро подякував і рушив у дорогу.

Ішов він, ішов, аж ось і той сад, що про нього казав дідусь.

То був справжній дивосад. Тут достигала всіляка садовина, линули пахощі з квітів. А посеред саду – озеро чисте-чисте.

Принишк богатир біля озера в квітах та й очікує. Минає день, другий, а пері не чути. Почав зневірятися Джуво: «Ех, не збулися дідові слова. Така, мабуть, моя доля. Сам себе позбавив щастя».

Тільки-но він так подумав, як до саду прилинули пері, поставали коло озера й скидають свої шати.

– Чую людський дух, – мовила одна з них.

– Я теж,– потвердила друга.

– Я одразу розпізнаю людський дух, він ніжніший від запаху ружі, але що потрібно людині в нашому краї? – озвалася ще одна пері, звільнилась від убрання й пірнула в живодайні води.

Джуво упізнав у ній свою дружину. Миттю схопив її убрання й гукнув:

– І знову неволитимеш мене?

– Ні, я зарікаюся це робити,– мовив богатир.

Царівна-пері вийшла з озера, вбралася в шати й лагідно повела рукою по довгій, мов дівочі коси, чоловіковій чуприні. Вона ж бо теж не могла жити без Джуво-богатиря.

* Джуво – ім’я походить від: юнак, юний.

* Пері – міфічна крилата жінка-чародійниця надзвичайної вроди, з’являється в золотавому сяйві; подібна до нашої літавиці, співзвучна також з пером – образом легкості. Оберігає людей від злих духів і оталанює. Нагадує нашу берегиню (так слов’яни називали вірних дружин), а також музу з давньогрецької міфології.

* Турі Каф - міфічні світові гори, які колами оперізують землю й на яких живуть пері й деви.

* Дев – волохатий і крилатий людиноподібний велетень, нагадує давньослов'янського дива. У казках деви часто виступають як ворожі людям сили, але мудрим героям-переможцям стають у пригоді.

* Чоруки - чоботи з сириці без підборів.