Читати книгу - "Фархад і Ширін, таджицька казка"

В одному з міжгір’їв Гіссарського хребта жила колись дівчина Ширін. Мала вона ясне, мов сонце, обличчя, великі сяйні очі, чорні коси й тонкий стан.

Жила вродливиця Ширін із своїми старенькими батьком та матір’ю в давньому родовому замку на схилі гори.

Щоранку виходила вона з своєї оселі й милувалася чудовим берегом річки, квітучими й радісними довколишніми селами та щедрими садами.

– Найбільше тішила її грайлива річка, що починалася високо в горах, вбирала дорогою води багатьох малих і великих струмків і несла живодайну вологу на поля родючої Гіссарської долини.

Ширін виходила на берег, дихала чистим повітрям, вдивлялася, як котить хвилі повновода річка, слухала їх нескінченну пісню.

Мало-помалу чутка про незрівнянну вроду Ширін облетіла цілий світ. З усіх усюд почали засилати старостів царі, царевичі й візири.

Та Ширін усім їм відмовляла. Одного разу батьки порадились і мати каже до Ширін:

– Люба донечко, мені вже набридли ті старости. Ти не маленька, пора заміж. Ми плекали тебе, щоб, коли станеш на порі, справити весілля й спокійно доживати при тобі віку.

Почула це Щиріп, замислилася, підвела голову й мовила:

– Матусенько, я виберу того, хто за одну ніч своїми руками проведе воду від річки до нашого замку. Лише з богатирем-працелюбом, який напоїть спраглі землі довкола нашої оселі, я буду щаслива.

Батьки переповідали цю умову сватачам, а ті як зачують таке, то одразу від своїх намірів одмовляються.

А неподалік проживав вівчар Фархад. Гнав він раз свою отару повз замок, побачив незрівнянну Ширін і закохався.

Але, знаючи, що до дівчини сватаються царі, царевичі та візири, казав собі: «Вона відмовляє таким знатним особам, то чи буде приязна до мене?» – і не зважувався навіть натякнути про своє кохання.

А як дізнався Фархад про умову Ширін, зрадів дуже, узяв мотику й кирку і взявся до роботи.

Про Фархадів намір довідався один із сватачів Ширін – царевич Хісров. Ревнощі заволоділи царевичем, і він теж подався виконувати умову Ширін.

Фархад прокладав шлях воді крізь скелі, навпрямець, а Хісров – долиною, під гору.

За короткий час Фархад пробив у скелях довгий і глибокий канал і вже ось-ось мав наблизитися до мети.

Підступний Хісров удався до облуди: нарубав очерету й вислав ним доріжку від річки й мало не до замку Ширін. Тоді знайшов хитру, підступну бабу, дав їй золота і звелів сповістити Ширін і Фархада, що, мовляв, Хісров закінчує канал.

Узяла стара ціпок, прийшла до дівчини й каже:

– Дочко, царевич Хісров уже майже виконав твоє бажання.

А саме зійшов місяць, і очерет сизо вилискував у місячному сяйві, наче то й справді була вода.

Глянула Ширін з гори, й здалося їй, що вода хлюпоче зовсім поряд. На радощах поцілувала вона бабу й мовила:

– Матінко добровіста, підіть і скажіть царевичеві Хісрову, що я стану його дружиною, як тільки вода сягне нашої оселі.

Баба лукаво осміхнулась і пошкандибала до Фархада.

– Даремно ти стараєшся, Фархаде, – каже вона.– Вуста Ширін належатимуть Хісрову.

– Що? – не розчув Фархад, бо саме довбав скелю.

– Кажу, вуста Ширін належатимуть Хісрову,– повторила баба, – поглянь униз.

Глянув Фархад у долину, а там і справді доріжка вилискує.

– О! Хіба Хісров уже провів воду? – спитав розпачливо.

– Авжеж, провів! – єхидно одказала баба.

Тяжко застогнав Фархад-богатир, затремтів і враз зів’яв, мов верба від суховію.

– Ні, без Ширін мені не жити! – мовив Фархад і з усієї сили вдарив себе гострою мотикою по голові і зійшов кров’ю.

Саме тоді сховався місяць за гору і Хісровів очерет перестав полискувати.

На світанку Ширін прокинулась з надією побачити воду біля оселі й вибігла з замку. Та тільки й побачила доріжку з очерету. Збагнула Ширін, як жорстоко ошукав її Хісров.

Глянула дівчина на Фархадову працю, а там мертвий богатир лежить. Заридала гірко й звеліла поховати Фархада в замку.

Відтоді ніхто вже не бачив Ширін. Вона не виходила більше на берег річки, а до кінця свого віку прожила в замку з думками про Фархада.