Читати книгу - "Чарівний казанок, таджицька казка"

Жили колись в одному селі двійко сиріток – дівчинка й хлопчик. Якось вони дуже зголодніли, а їсти не мали чого. Аби щось роздобути, дівчинка подалася з двору.

Іде вона, йде, аж бачить – старенька бабуся ледве несе дзбанок води.

Підбігла дівчинка до неї й каже:

– Бабусю, дайте я вам допоможу.

– От спасибі, – зраділа старенька.

Взяла дівчинка дзбанок і віднесла до бабусиної хати. Вдячна старенька дала їй" казанок і мовила таке:

– Поставиш цей казанок на скатертину й скажеш: «Казаночку, казаночку, звари кашки», він наварить каші стільки, скільки забажаєш. А коли скажеш «Дякую, казаночку, досить», перестане варити.

Зраділа дівчинка, взяла казанок, подякувала бабусі й побігла додому.

Відтоді сестричка з братиком, як тільки хотіли їсти, ставили казанок на скатертину й казали:

– Казаночку, казаночку, звари кашки.

Казанок одразу ж варив.

Якось дівчинка пішла з дому, а хлопчик схотів їсти, поставив казанок перед собою й промовив:

– Казаночку, казаночку, звари кашки.

Коли казанок уже був повний, треба було сказати: «Дякую, казаночку, досить». Та хлопчик забув ці слова.

– Годі, більше не вари! – загукав він.

А казанок варить та й варить.

Каша побігла через вінця, залила скатертину, залила долівку й потекла на подвір’я, а звідти – на вулицю. Люди не знали, що з нею робити.

Та ось прибігла дівчинка.

Побачила, що скрізь повно каші, й одразу здогадалася, що сталося. Вона ще з вулиці гукнула:

– Дякую, казаночку, досить.

Казанок перестав варити. Дівчинка побрела кашею до хати.

А там братик сидів у кутку й плакав.

Він зрозумів, що негарно вчинив і більше ніколи не забував подякувати казаночкові.