Читати книгу - "Плоди податків, вірменська казка"

Жив колись у Тавризі перський цар, оточений візирами та слугами. Якось каже цар своїм візирам:

– Слухайте-но, візири, сидячи отак у палаці, ми ніколи не дізнаємося, що діється в країні!

– Як же бути, державцю?

– А ось як: перевдягнімося дервішами й подамося по всіх закутках. Отоді напевно дізнаємося, як воно насправді.

Зодяглися цар і його найстарший візир дервішами, сіли на коней і вирушили в дорогу.

Їхали вони, їхали та й доїхали до одного великого саду. Саме стояла спека, тож напала на царя й дервіша спрага. Гукнули вони садівника, попросили води напитися. Садівник замість води виніс їм два гранати, один розрізав, надавив у кухоль соку, подав подорожнім. Випили вони гранатового соку, вгамували спрагу. А другий гранат садівник дав їм на дорогу.

Як трохи від’їхали, цар каже візирові:

– Бачиш як – було соку лише з одного граната, а ми насилу допили... Мабуть, великі прибутки має садівничий зі свого саду?

– Але ж він працює, то й має за свою працю.

А цар своєї гне:

– І чому це я досі не наклав податків на сади?

Повернулися вони до палацу, і цар наказав обкласти сади великими податками. А через два-три роки цар зі старшим візиром знову перевдяглися дервішами й подалися в мандри. Після довгих блукань знову прибилися вони до того саду і, як і тоді, попросили в садівника води. Пішов садівник шукати гранатів, щоб напоїти соком мандрівників, обійшов увесь сад, але жодного не знайшов. Нарешті в якомусь закапелку натрапив на зморщений, висхлий плід, розрізав його, але навіть краплинки не виступило. Здивувався цар та й питає:

– Слухай-но, садівниче, років зо три тому ми попрохали в тебе напитися. Ти виніс нам один гранат, і його соку виявилося досить, щоб угамувати спрагу нам обом. А тепер у тому ж таки саду та не знайшлося бодай одненького граната?

– Гей, дервішу-баба,– журно зітхнув садівник,– не захотів наш цар, щоб сади багатими врожаями рясніли, а садівники ті врожаї збирали.

– А що такого зробив цар? – питає дервіш.

– Як–що зробив? Такі податки на нас наклав, що обібрав нас до ниточки. Не змогли ми як слід саду доглянути, усохли дерева, не дали плодів.