Читати книгу - "Два брати розумні, а третій дурень, литовська казка"

Жили собі три брати: два розумні, а третій дурень. Помираючи, батько залишив одному кота, другому собаку, а найменшому, дурневі, – дрюка. Старші брати продали кота й собаку і взяли за них багато грошей. А найменший свого дрюка не продав, а лише сказав: «Мені він іде знадобиться». Через якийсь-то час усі брати пішли з дому.

Ідуть вони та й ідуть, аж бачать – стоїть халупа. А біля неї город, і там росте ріпа. Дурень забіг у город і ну ріпу рвати та в купу складати, рве та все кидає. Брати злякались і закричали на нього:

– Тікай мерщій, бо ще біду на нас накличеш!

А дурень рве й каже:

– Я ту ріпу рву, яка червона! – та все рве і кидає.

Тут як вискочить із халупи відьма та як схопить усіх трьох

братів – і закрила в підпіччя. Це була старша дочка старої відьми.

А вона мала ще двох дочок,– вони саме полетіли з матір’ю-відьмою на відьомські вечорниці.

Незабаром знялася буря, вітер... То прилетіла стара відьма.

– Дивись, мамо! – закричала дочка,– Впіймала трьох кабанів, буде м’ясо!..

– А де ж ті кабани? – питає відьма.

– Закрила в підпіччя!

Стара відьма звеліла дочці спекти одного кабана, а сама знову полетіла кудись.

Старша дочка відкрила підпіччя й лагідним, тоненьким голоском питає:

– Чи є з вас тут хоч один, братики?

А дурень з-під печі:

– Ми тут!

Брати перелякалися, просять брата мовчати. А той не слухає та ще раз як криконе:

– Ми тут, тут!

Відьмачка тоді й каже:

– Вилізьте хоч один, братики!

– Лізь ти, дурню! – Кажуть брати та й випхнули дурня. Відьмачка умила його, посадила на лопату, поставила на припічок і каже:

– Ляж, братику, я тебе погойдаю.

А дурень хоч і дурний, а змикитив, що відьмачка хоче його в печі спекти. От він то криво ляже, то впоперек і все приказує:

– Коли ж я, панночко, не вмію... Коли ж, панночко, не вмію!

Тоді відьмачка сама сіла на лопату та й каже:

– Дивися – отак, отако!

А дурень хутенько за лопату та й упхнув відьмачку в п’ч, а сам знову заліз до братів у підпіччя.

На світанку прилетіла стара відьма з обома дочками. Витягла з печі свою дочку, не впізнала її – зжерла до кісточки й полетіла знову людей ловити. А вилітаючи, залишила вдома середульшу дочку й веліла їй другого брата спекти. З цією так само сталося, як і з першою. Прилетіла мати й цю дочку з’їла.

На третій день залишила стара відьма наймолодшу дочку господарювати, веліла їй третього брата спекти. А сама знову подалася кудись.

– Вилізьте хоч один, братики! – промовила дочка тоненьким голоском,

І знову брати дурня виштовхнули. Дурень лягає упоперек лопати та все приказує:

– Коли ж я, панночко, інакше не вмію!

Відьмачка хотіла показати дурневі, як треба на лопату сісти, та й сіла сама. Дурень засунув лопату в піч, а сам знову поліз у підпіччя.

Прилетіла стара відьма і з’їла свою останню дочку. їла, їла, аж дивиться – щось блищить. Відьма глип – а то обручка її найменшої дочки. Заголосила відьма:

– То це ж я всіх своїх дочок поїла!.. Я ж їм покажу! Усіх понищу! Щоб і духу їхнього не лишилося!

– Чи з вас, братики, тут є хоч один?!

А дурень озивається:

– Тут, тут ми, де ж би ми поділися!

– Вилізьте хоч один з вас, братики!

Як тобі треба, то витягни,– знову озивається дурник.

Відьма й полізла туди, ткнула голову в підпіччя. А дурень як угилить її дрюком по голові – вона й ноги витягла.

Повилазили брати із-під печі й рушили далі в мандри. Дурень узяв із собою мертву відьму й дзвіночки із заслінкою. Брати казали йому не брати, але він і слухати не схотів.

Ідуть брати й ідуть. Настала ніч. Повилазили вони на дерева в лісі – переночувати. А вночі приїхали до лісу розбійники. На добрячих конях, у пишних каретах, одягнені в дорогу одежу. І зупинилися вони під тим самим деревом, де брати ночувати влаштувалися. Розвели вогонь. Кухар підвісив казана й став кашу варити. А дурень тут як задзвонить у заслінку. Брати кажуть йому: перестань дзвонити! А він ще гучніше дзвонить та ще й відьму скинув з дерева. Розбійники перелякалися – і врозтіч хто куди. А кухареві шкода було кашу залишати, то він назад і вернувся. Побачив біля каші дурня, а той і питає його:

– Чи смачна твоя каша?

– Ще я не пробував,– відповідає йому кухар.

– То роззяв рота – я тобі дам покуштувати!

Тільки-но кухар рота роззявив, а дурень – раз! – і відрізав йому язика. Кухар як зарепетує – і ходу! Розбійники ще більше перелякались і ну п’яти сушити. А дурень покликав своїх братів,– мовляв, злазьте уже з дерева. Позабирали вони всіх коней, карети, гроші, які покидали розбійники, приїхали додому і зажили щасливо.