Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

До цього злощасного дня, кожна з чотирьох дівчат, які сиділи у цій аудиторії, вважала, що найпринизливіше у житті – це отримати неприємне прізвисько.

Але після того, як їх в цю класну кімнату обманом заманив і закрив найпривабливіший хлопець університету, – вони змінили думку.

І це ж треба було додуматися злому генію закрити їх в аудиторії, де не ловить мобільний зв’язок, а світло вмикається з коридору?

– Те, що ми досі тут, просто якесь безглуздя! – закричала на все приміщення Дана. – Всі відійдіть до стіни! Я зараз стільцем виб’ю те кляте скло!

І на підтвердження своїх слів, дівчина вхопилася за спинку стільця та потягнула його до вікна, – не настільки ж вона впевнена у собі, щоб вирішити, ніби зможе кинути важкий стілець на відстань п’яти метрів.

Про те, щоб викинути з шостого поверху щось інше не розбиваючи скла, Дана, до слова, теж подумала. От тільки у вузьку віконну стулку не пролазила ні парта, ні трибуна. А більше в аудиторії нічого і не було.

– Ти не будеш вибивати вікна, – суворо заявила їй Софія і для надійності всілася на стілець, який тягла Дана. – Завтра, окрім того, що ми провели цілу ніч в аудиторії, нам влетить ще й за розбите скло.

– Нехай! – гарячкувала Дана. – Може і тому, хто нас тут закрив, теж влетить.

І Дана почала виривати стілець з-під сідниць подруги, бо вже твердо вирішила, що саме ним розіб’є скло.

– Софія має рацію, – втрутилася у перепалку Ліна. – На дворі така хурделиця, що все одно ніхто не почує, як падає стілець. А от заморозиш ти нас добряче.

– Ну і добре! Хочу подивитися на реакцію того мерзотника, коли він вранці знайде наші обледенілі, мертві тіла! – закричала Дана.

– Що за нісенітниця? Ми б не замерзли до смерті, – промовила Софія.

– То я можу вибити скло? – з надією запитала Дана.

– Ні! – в один голос відповіли Софія та Ліна.

– Уляна! – звернулася Дана до четвертої полонянки, – а ти чому мовчиш?

– Здається, вона спить, – тихо проказала Ліна.

І справді, Уляна, поклавши руки під щоку, лежала з заплющеними очима в іншому кутку аудиторії на стільцях.

– Уляна! – знову крикнула Дана.

– Та не буди її, – попросила Софія.

Зі всієї четвірки лише Уляна плакала, коли зрозуміла, що їх закрили. І лише Уляна не збиралася іти на ту дурнувату студентську вечірку.

– Ні, – запротестувала Дана. – Нехай прокидається! У мене визрів план помсти!

– Помсти? – сонно перепитала Уляна. – Ми вже йдемо мститися?

– Ще ні. Але ми обов’язково помстимося! – з азартом вигукнула Дана.

– І як це? – без ініціативи запитала Ліна.

– Завдяки тобі! – вона тикнула пальцем у груди подруги.

– Мені? – Ліна нахмурилася.

– Ти напишеш найкращу у світі книжку. Уляна її відредагує. Софія зробить круті ілюстрації до роману. А я…

– А ти? – сумно запитала Ліна.

Дана задумалася. Четвірка вчилася на видавничій справі. Але за два з половиною роки студентства було зрозуміло, що не всі пов’яжуть майбутнє з цією професією. Ліна гарно писала і могла стати перспективним автором. Уляна не уявляла своє життя без книги. Їй вдавалося з перших сторінок зрозуміти, буде історія вдалою чи не варто витрачати на неї час. Софія, хоча і пішла вчитися на видавництво, мріяла бути ілюстратором. А у Дани, здається, не було хисту ні до чого, окрім, як…

– Я розрекламую нашу книгу! Зроблю так, щоб видавництва билися за неї. Ми станемо відомими й багатими, ще до закінчення університету!

Уляна підійшла до подруг і тихо проказала:

– Ну, це хороша ідея. Принаймні краща, ніж та, яку ти пропонувала на початку вечора.

Дана почервоніла, згадавши, що хотіла зробити з хлопцем, який закрив їх в аудиторії.

– Я згідна відредагувати книгу, яку напише Ліна, – сказала Уляна Пиріг.

– Я зроблю для неї ілюстрації, – додала Софія Медчук.

– Я розрекламую книгу, – твердо заявила Дана Кармелюк.

Тепер всі дивилися на Ліну Малиновську.

– Ну, якщо всі згодні, то я напишу книгу.

– Чудово! Отже, у нас є два роки, щоб створити шедевр! – весело проказала Дана.

– Ми закінчимо університет через два з половиною…, – поправила подругу Уляна.

– Два! А пів року ми насолоджуватимемося нашим успіхом.

– Гадаєш, у нас вийде? – скептично запитала Ліна.

– Авжеж, вийде! Адже разом ми Солодка четвірка!

– Моє прізвище Пиріг. А пироги бувають різні… Може я пиріг із цибулею і яйцями? – пробубнила Уляна.

– Ну ти тільки подивися на себе! – Дана обійняла подругу. – Ну який з тебе пиріг із цибулею? Ти однозначно пиріг з варенням чи ягодами. І точно найсолодша з нас, – усміхнулася.

А тоді, у пустому корпусі університету, у ніч, яку інші студенти проводили на танцях, дівчата вирішували, про що буде їхня перша книга.