Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Я – остання з роду Мондал, і я маю зайняти своє по праву місце у вежі магії. Вони викреслили мене з претендентів із однієї простої причини: я – жінка. Але я знайду спосіб повернути своїй сім'ї колишню повагу та владу.

- Люба, ти впевнена, що варто туди йти сьогодні? Це вже буде твоя третя співбесіда.

- Так, мамо. Ця зустріч буде останньою, і я знаю, що мене не візьмуть на посаду батька. Я хочу подивитися у вічі тому, хто сяде в його крісло.

Розглядаю своє відображення у дзеркалі, продовжуючи збиратися. Як завжди, зовнішній вигляд бездоганний. Моє біляве волосся розсипається хвилями по плечах, спадаючи з двох боків уздовж шиї. Великі блакитні очі дивляться проникливо, наче наскрізь. Малинові губи складені симетричним бантиком, але варто мені трохи ними смикнути, відкриється ідеальний білий ряд зубів. Моя посмішка зводить з розуму не тільки чоловіків, а й жінок, а в парі з безневинним поглядом – це моя головна зброя.

- Ти прекрасна, моя люба, - мама каже заспокійливо, її оксамитовий голос покриває душу цілющим бальзамом.

- Дякую, мамо, я вся в тебе, - усміхаюся геройськи, а в самої зводить живіт від хвилювання.

Так, я з великого роду магів, але основна наша сила – це зовнішність, засліплююча краса. Колись давно мій предок вирішив, що куди важливіше розвиватися в напрямку кар'єри, а не в розвитку сили, тому він не чекав на свою призначену, а просто одружився на найкрасивішій жінці, яку знайшов. З того часу в моїй сім'ї виводять ідеальне потомство за зовнішніми ознаками. Це допомагає з легкістю будувати кар'єру та життя загалом. Головні особливості відповідної пари для кожного з нас – світле волосся та блакитні очі. Таку ж пару знайшли і для мене, незабаром відбудуться заручини.

А щодо магії… Ніхто вже не пам'ятає, якими силами були наділені предки. Наш рівень надприродного в крові прагне нуля. Але ми, як і всі маги, ще зберегли можливість переміщатися. Це вартує особисто мені величезних зусиль, але іншого способу дістатися магічної вежі немає, так що раз на день мені доводиться це робити, збираючи залишки своїх магічних сил. Пощастить, якщо хтось підкине додому по дорозі назад, інакше, після двостороннього переміщення я звалюся з ніг і не встану ще два дні.

Як і в інших магів, у нас є чарівні вихованці, сили яких повинні передаватися господарям, але все з тих самих причин у кожного в сім'ї зв'язок із символом-захисником майже втрачено. Моя рись Сайра живе у вуличній клітці поруч із вихованцем матері. Я навіть перестала навідуватись до неї, надто загрузла в сімейних справах. Єдине, що мені залишилося від кішки – гострий слух.

- Ну, все, мамо, я піду. Побажай мені удачі.

- Удачі, люба, - мама ласкаво цілує у скроню, обіймає за плечі, - покажи їм, хто такі Мондали, нехай не забувають, чий рід правив на поверсі зберігачів магії понад п'ятсот років.

- Так, мамо.

На мені ідеальна сукня кольору морської хвилі. Вона підкреслює витончені форми, але не виглядає зухвало. Колір перегукується з відтінком очей, виділяючи їхню глибину. Я знаю, що виглядаю бездоганно, переді мною не встоїть жоден чоловік, і я пущу у хід свою головну зброю.

Найвища насолода для мене – зробити те, що, на думку інших, зробити я не зможу. А всі у вежі впевнені, що рід Мондал списаний. Вони стерли нас із пам'яті після смерті батька, тому що в роду не залишилося чоловіків.

- Я зроблю неможливе, мамо, наша сім'я знову займе вісімдесят другий поверх у вежі.

Матері всього я не кажу, щоб не турбувати, але насправді так рвусь до батьківського кабінету, щоб знайти там підтвердження того, що його смерть не була випадковою. За офіційною версією він наклав на себе руки на робочому місці, випивши настоянку беладони, але я не вірю, що це так. Він не мав причин прощатися з життям так рано.

Мама нарешті посміхнулася, сумно кивнула. В її очах позначилося більше, ніж було сказано. Вона подивилася на мене, як на дитину, яка мріє про нездійсненне. Тільки я вже не дитина. Мені тридцять. Для будь-якого мага це рання юність, але я з п'ятнадцяти років працювала у вежі разом із батьком, я знаю всі тонкощі цієї справи. Мій досвід означає більше, ніж сторічний вік якогось невідомого мага.

- Краще кандидата на цю посаду немає… – впевнено вимовляю свою заготовлену промову перед старійшинами. Вони кивають, слухають на піввуха, зачаровано посміхаються. Я розумію, що мої слова до них не долітають. Шість головних суддів дивляться на мене, але бачать лише картинку, яка ворушить губами. Окремо від них сидить посередник – Ендрю Хот, тільки він ставить запитання, виявляє участь. Я знаю, що він був у добрих стосунках із моїм батьком. І тут, у цій задушливій залі, лише він – та соломинка, за яку варто хапатися.

- Міс Мондал, якщо ваша кандидатура на посаду керівника буде схвалена, ваша мати повернеться до роботи?

- Так, ми це обговорювали у родинному колі. Моя мама готова очолити відділ роботи з громадськістю, як раніше.

Старійшини знову кивають, тільки містер Хот робить позначки у своєму блокноті. Він же поставив мені ще кілька рятувальних питань, але магічних світил і це не пройняло. Їх захопила лише моя краса, так що шестеро трьохсотлітніх магів візуально збороздили мене всю, поки я намагалася блищати розумом.

Після завершення третього акту вистави «Співбесіда» у холі до мене підійшов містер Хот.