Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 1. Про користь несподіваної спадщини

— Мушу зізнатися, я був дуже здивований рішенням вашого дядечка, — повірений подивився на Яну з цікавістю, ніби хотів зрозуміти, що в його досить юній і на перший погляд нічим не примітній співрозмовниці особливого. — Чому він вказав спадкоємицею вас?

Слова прозвучали як питання. Але даремно монсір Гастон сподівався почути відповідь. Яна й гадки не мала, чому в заповіті вказана саме вона. Це, до речі, для неї далеко не єдина і не найактуальніша загадка на сьогодні. Повірений, звичайно, не здогадується, але останні три дні були у Яни насичені такими дивними подіями, що на їхньому тлі несподівана спадщина не здавалася їй особливою проблемою. Навпаки, уважно вислухавши повіреного, вона зрозуміла, що спадщина може стати для неї порятунком. Від майже чоловіка.

 Ви запитаєте, як чоловік може бути "майже" і чому від нього треба рятуватися? О, це довга історія.

— Монсіре Гастоне, дякую, що проявили люб'язність сповістити мене про рішення дядечка особисто. Що ж, я готова прийняти спадщину і хотіла б вступити в права власності просто зараз.

— Просто зараз? — обличчя повіреного витягнулося від подиву. — Муазіль Вів'єн, ви впевнені?

Вів'єн... Красиве ім'я, поетичне і... чуже. Але Яна вже почала звикати, що тут її називають так. Почала звикати і до чужого імені, і до свого нового життя. Хоча ще кілька днів тому думала, що звикнути до такого в принципі неможливо. Ще б пак! Пригода на її голову звалилася досить екзотична. Втім, все по порядку...

Той фатальний день почався і протікав як самий звичайний і нічим не підозрілий. І ввечері теж не відбулося нічого екстраординарного. Засипала Яна у власному ліжку, а вірніше, на своєму улюбленому дивані, під дзижчання плеєра, вкрита улюбленим м'яким пледом, та не відчувала жодного підступу. Підступ вона відчула тільки коли відкрила очі з першими променями сонця. Яна виявила, що лежить у чужому ліжку, а обстановочка навколо нагадує театральний реквізит позаминулого століття. Нормальна добропорядна людина після таких потрясінь впадає в шок. Ось і Яна збиралася вчинити подібним чином, але на щастя швидко помітила адресовану їй записку, яка хоча б щось прояснює.

Букви здавалися їй незнайомими, але незбагненним чином Яна могла читати текст і прекрасно розуміла його зміст. Яким дивом їй стала рідною чужа мова, дізналася набагато пізніше.

Перечитувати послання довелося кілька разів — дуже вже було важко повірити написаному. В результаті Яна вивчила текст напам'ять і могла повторити його без запинки, розбуди її хоч о третій годині ночі.

Якщо ти читаєш ці рядки, значить, у мене все вийшло. Я поміняла нас із тобою світами. Знаю, що тобі це не сподобається, і ти мене проклянеш. Але, повір, так буде краще для нас обох.

Ми з тобою двійники. Схожі як дві краплі води. Таке буває. Біда в тому, що ми росли не в своїх світах. Нас переплутали в ранньому дитинстві. Не знаю поки, як так вийшло, але це і не важливо. Головне, я відновила справедливість. Тепер я замість тебе, а ти замість мене. Не подумай, що це необґрунтована примха. Розумієш, якщо людина живе не в рідному світі, у неї буде важка доля, вона ніколи не стане по-справжньому щаслива. Чужий світ буде до неї не ласкавий. Я в цьому вже переконалася...

Загалом, з цього дня у нас обох почнеться нове щасливе життя. У мене — в твоєму світі, у тебе — в моєму. І щоб тобі було легше освоїтися, опишу в кількох словах, як я жила.

Я сирота, мене виховувала тітка Селестина. Ми бідні як церковні миші. Живемо в будинку, що залишився мені від батьків. Але він закладений. Його будь-якої миті можуть забрати за борги. Втім, тітонька знайшла рішення. Вона посватала мене монсіру Морісу з роду Буасельє. Він непристойно багатий. З цією людиною бідність точно не загрожує. До того ж він дуже привабливий. Щоправда, є деякі нюанси... поганий важкий характер, сильний темний дар. А ще про нього говорять... Загалом, у нього є страшна таємниця... Втім, не буду тебе лякати. Тобі з ним жити — сама розберешся.

Весільна церемонія майже завершена. У нашому світі вона триває двадцять один день. У нас до такої події, як укладання шлюбу, підходять дуже ґрунтовно. Наречений і наречена в святковому одязі приходять у храм і в присутності численних гостей заявляють про своє рішення з'єднати долі. Після цього вони розлучаються на три дні. А потім знову приходять у храм і знову підтверджують бажання стати чоловіком і дружиною. І так сім разів.

Ми з Морісом пройшли шість церемоній. За три дні остання — сьома, яка остаточно пов'яже вас із ним навіки...

Ти, можливо, вирішиш відмовитися. Але імовірно, Морісу це сильно не сподобається. Боюся, він уже вважає себе майже твоїм чоловіком. І тітонька в захваті не буде. Та й будинок закладений... Загалом, вирішувати тобі. Тепер це твоє життя...

Ось так Яна і обзавелася майже-чоловіком, якого в очі не бачила. От пощастило, так пощастило. Гарний, багатий, з поганим характером, зі страшною таємницею — просто подарунок, можна сказати, мрія.

Звичайно, миритися ані з чоловіком, ані з новим життям, Яна не збиралася, а планувала повернутися додому. У неї було багато запитань до свого двійника. Припустимо, їй у цьому світі не подобалося, захотілося перебратися в інший — ну і будь ласка. Навіщо ж Яну було тягти сюди? Яну, між іншим, земне життя цілком влаштовувало, і зовсім ніщо не віщувало, що вона не зможе стати щасливою в земному світі, нехай навіть він їй і не рідний. І хоча з хлопцями у неї поки не дуже складалося, але ж їй всього лише двадцять п'ять. У неї все життя попереду! Ще зустріне свою половинку. А не зустріне, їй для щастя улюбленої роботи вистачить. А не вистачить, кота заведе. Кіт, він значно кращий за майже-чоловіка з поганим важким характером і сильним темним даром.