BooksUkraine.com » Сучасний любовний роман » Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан 📚 - Українською

Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

166
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Морок. Повірити у неможливе." автора Лія Тан. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
0
0
00
Лія Тан
Електронна книга українською мовою «Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан» була написана автором - Лія Тан, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан" в соціальних мережах: 
Закохане серце відчуває біду. Страхи та побоювання Злати виявляються не марними. Літак в якому летів її коханий Нестор, невдало приземлився. Загинули майже всі окрім чотирьох осіб. Та дива не сталося. Тіло Нестора ідентифікували. Змиритися з втратою нереально, та Злата мусить взяти себе в руки, адже перебуває в цікавому положенні. Після народження сина, на кладовищі дівчина помітила чоловіка у мантії, та виявилося, що ніхто, окрім неї, його не бачив. Через певний час, хтось знову приходить до Злати вночі, і намагається копіювати у всьому Нестора. — Хто цей незнайомець? — І, що йому потрібно?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:
Глава 1

Два місяці по тому, як Нестор відкрив своє обличчя перед Златою.

Нестор.

Романов швидким кроком піднявся на гору до Злати. Вона останні кілька днів почувалася не дуже. Скаржилася на біль у шлунку. Сьогодні вставши, навіть не чіпав її, адже вона пів ночі крутилася без сну.

Зараз владнавши всі термінові справи, біг до неї, адже дуже хвилювався.

Увійшов у спальню, тілом пробігся холод. Злати ніде не було. Кинувся до санвузла, з полегшенням видихнув. — Вона тут. Різко оглянувшись, дівчина налякано глянула на нього, і щось заховала за спиною.

Нестор примружився, і увійшов в санвузол зачинив, та замкнув двері. Заклавши руки на грудях сперся об них.

—     Королево, у нас таємниці? — Невдоволено запитав.

Злата дивилася на нього, великими, наляканими очима, й збентежено кліпаючи довгими віями.

—     Ні. — Розгублено промовила.

—     Тоді, що там у тебе? — Напружено допитувався Нестор. Йому не подобалося, що його наречена щось приховує від нього.

—     Я... Це... — Знову розгублено не чітко говорила. Ледь не плакала.

—     Злато! — Холодно покликав чоловік закликаючи її не тягнути.

Бачив як вона зблідла. Здогадувався, щось не так, але, що, збагнути не міг. Дівчина нервово покусувала губи.

—     Я... — Знову замовкла.

Її поведінка лякала. Не знав, що думати. Але відступати не збирався.

—     Можеш нічого не говорити, просто покажи, що заховала.

Кілька хвилин дівчина налякано дивилася на нього, а тоді шморгнувши носом, простягнула йому якусь не широку смужку, «Це ж тест на вагітність». Нестор пильно глянув на неї, з лівого ока скотилася сльоза. Чоловік був спантеличений. Погляд автоматично стрибнув на тест, «Дві смужки». Серце забилося часто, часто. «Омріяних дві смужки». Він так хотів дітей раніше, а тепер з нею тим більше. «Це ж щастя». Не розумів її сліз.

Кинувся до неї, обережно полонивши у своїм полоні.

—     Чому ти плачеш, королево?

Злата підняла на чоловіка очі повні сліз, і зірваним голосом прошепотіла.

—     Я гадала, ти будеш проти.

—     Моя божевільна, як я можу бути проти? Це моя мрія, я завжди хотів дітей, та якось не склалося. — Підхопив її на руки, змусивши обняти його торс довгими ногами. — Я щасливий, моя королево. Божевільно щасливий. — Збуджено шепотів. — Ти не уявляєш, яке це щастя взяти своє дитя на руки. Скільки я про це мріяв та уявляв, і ось нарешті...

Злата крізь сльози посміхнулася, і щиро зізналася.

—     Я так злякалася, я не знала, як ти до цього поставишся?

—     Злато, ти мене дивуєш? Ти моя наречена, ми не охоронялися... — Чоловік хмикнув, і з критикою кинув. — Я теж хороший, як лікар мав здогадатися, у чому річ. Твої болячки — це ж токсикоз.

Злата ніжно обіймала його шию, й посміхнувшись зауважила.

—     Ти не здогадався тому, що ти хірург, а не гінеколог.

—     Справді? — Примружуючись дражнився чоловік, несучи її з санвузла у спальню. — Тож, моя мила королево, сьогодні ти зробила мене найщасливішим. — Присівши на ліжко з нею, почувався справді щасливим. Але нестримно хотів, аби вона й дитя були здоровими, тому надто серйозно заявив. — Тож зараз навіть не сперечайся, одягайся, ми ідемо до мене в клініку. Я хочу, щоб ти пройшла обстеження.

Його королева враз нахмурила брови та запротестувала.

—     Несторе, я не хочу сьогодні. Давай іншим разом.

Посміхнувся, вона така мила, а в цьому махровому халаті з великим ворсом, ще й кумедна. Обережно переклав її на ліжко нависши над нею. Делікатно розгортав її, з білосніжної, товстої та волохатої тканини. Розум не відпускав страх, за неї за дитя, адже він так хотів свою дитину, і те, що її народить саме Злата, паморочило мізки.

—     Ні, моя мила, будемо вважати, що — це і є той інший раз. — Заглянув в її очі, в них бачив невдоволення, тому поспішно додав. — Злато, я як лікар, краще знаю, то ж не сперечайся.

Дівчина важко зітхнула, та знову почала проситися.

—     Я на сьогодні запланувала багато роботи. — В очах бачив прохання. — Давай завтра?!!

Нестор посміхнувся, й хмикнувши заперечив.

—     На завтра в мене інші плани, Злато. Тож не вередуй, а краще одягайся.

Нахилившись припав до її пухких вуст. П’янів від цього доторку, відчув як плоть заворушилася в білизні. Покинув цю насолоду, адже зараз мав діяти обережно. Мусить переконатися, що ані їй, ані маляті, нічого не загрожує. — При уяві немовляти, тіло наповнилося трепетом. Так нестримно бажав тримати своє дитя на руках, притискати його до себе.

—     Несторе, я так не хочу нікуди їхати. — Злата знову з проханням заглядала в його очі. — Мені уже краще, справді.

—     Ні, моя мила дівчинко. Ми їдемо сьогодні, тож одягайся. Я зараз зв’яжуся зі своїми колегами, та попереджу про наш візит.

Злата важко зітхнула, й обурено промовила.

—     Ти жахливий, з тобою не можна домовитися.

—     За те, зі мною можна погодитися. — Хоча чоловік жартував, але це було правдою.

—     А я хочу, тобі відмовити. — Бурмотіла невдоволено Злата, в той час, як її руки вже розстібали ґудзики його сорочки.

—     Злато! — Попередив збудженим тоном Нестор, адже її дії доводили до божевілля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"