Читати книгу - "Я буду ніжною, мій принце, Ольга Островська"

Те, що я збираюся зробити зараз, напевно, найшаленіший вчинок за все моє життя. А я вже точно не можу назвати себе ніжною фіалкою та тендітною аристократкою. Ні, якраз аристократкою, маючи родинні зв’язки з королівським родом Сейнарів і бездоганне генеалогічне дерево, зватися я буквально зобов'язана. А от з тендітністю якось не склалося. І зі здоровим глуздом, як сьогодні з'ясувалося, також.

Пробратися вночі в спальню чоловіка − це вже можна вважати справжньою дурістю. А якщо цей чоловік − Корім Босварі, близький друг нашого короля Яргарда й мого улюбленого дядька, герцога Гієрно, і до цього всього ще й принц сусідньої держави… ну-у-у, це вже дуже навіжена і небезпечна дурість.

Та хіба мене колись зупиняла небезпека? А що стосується дурощів… будемо вважати, що це в мене такий спосіб клин клином вибивати. Щоправда, клин у мене завжди лише один на думці був. Тьху. Якось двозначно звучить.

Обійти пости палацової варти мені не важко. Я майже без докорів сумління скористалася своїм привілейованим доступом, отриманим не тільки через мою близьку дружбу з наслідним принцом Сейнара, моїм близьким другом Тайреном, а й завдяки рокам вірної служби на благо рідного королівства. Рен вибачить, якщо дізнається. Сподіваюся. Злочину я не роблю, а щодо моральної сторони... Ну не дарма ж вони з моїм братом мене своїм блондинистим Чудовиськом звуть.

Розплутати магічну охоронку гостьових покоїв вже набагато складніше. Але й Корім, будучи гостем у Сейнарів, нападу та загрози для свого життя ні від кого не чекає, тож додатковий захисний контур не виставляв, обійшовшись стандартним, а я і не такі розплутувала під час своєї служби, дякуючи тітці Скар за науку.

І от я нарешті у темній вітальні, а двері покоїв зачинені й ретельно заблоковані мною знову. Ще не пізно передумати та піти. Ну, подумаєш, дивився він на мене з відвертим захопленням та бажанням. Такі погляди крадькома я вже не раз ловила від його високості за останні кілька років. Зовнішністю мене Праматір не образила. Але далі поглядів ніколи нічого не заходило, і Корім завжди тримав ввічливу і шанобливу дистанцію. По-перше, тому що я племінниця його близького друга, а по-друге, тому що я сама всіляко ігнорувала його інтерес і ретельно притлумлювала свій власний. Бо одружений він був донедавна. Отже, під забороною для мене.

Ну і що, що в них, у Босварії, заведено за наявності дружини мати ще й наложниць? Для мене одружений чоловік – це повна й категорична заборона, навіть якщо я в цього чоловіка вже дуже багато років закохана. Або схиблена, тут уже як подивитися.

Зате тепер він вільний. Його шлюб офіційно розірвано. І хоча б одну ніч в обіймах своєї одержимості я можу собі дозволити. Я навіть готова цієї ночі наплювати на те, що в нього вдома досі ті самі наложниці є, сама теж не безневинна квіточка. І може, хоч так нарешті вилікуюсь від своєї багаторічної закоханості.

Рухаючись якомога тихіше, я минаю вітальню. На ходу позбавляючись від сукні. Насичено-синя, досить лаконічна, в порівнянні з тими, що полюбляють вдягати більшість придворних дам Сейнара, але разом з тим настільки продумано-еротична, що вона повністю виправдала свою нечувану вартість і незручність довгої спідниці в комплекті з доволі жорстким корсетом.

Коріму дуже сподобалося те, що він побачив, коли дивився на мене сьогодні під час королівської вечері, влаштованої на його честь. І в міру відверте декольте, і лінія шиї, підкреслена сапфіровим гарнітуром із кольє та довгих сережок, і беззахисно відкриті плечі. Знаю, що досить приваблива для протилежної статі, але сьогодні я постаралася перевершити себе. Щоб той, про кого я мріяла з юних років, очей не міг відвести, щоб уявляв, що під цією сукнею... щоб хотів мене.

І я знаю, що досягла свого. Просто впевнена у цьому. Що-що, а чоловіче бажання я викликати вмію і розпізнаю на раз. І готова сперечатися, що від мого сюрпризу він не відмовиться. Не зможе.

Сукня з тихим шарудінням падає на підлогу. Переступивши купу темного шовку, я вже в одній білизні й панчохах обережно наближаюся до дверей, що ведуть до спальні. Про всяк випадок перевіряю, чи немає захисних заклинань на них, і лише тоді акуратно беруся за ручку. Роблю глибокий вдих і штовхаю.

Він спить. Кімната залита місячним світлом, і можна у всій красі розглянути ледве прикрите простирадлом оголене чоловіче тіло на величезному ліжку. Я навіть завмираю на мить, затамувавши подих і вбираючи поглядом цю розкіш. Який же він красивий. Сповненою мужньої, хижої сили красою. І сьогодні цей хижак буде моїм на всю ніч.

Закусивши від хвилювання губу, на носочках наближаюся до ліжка. Потираю подушечки пальців, активуючи заздалегідь заготовлені плетіння заклинань. І схиляюся над сплячим чоловіком. Одну руку він закинув собі за голову. Друга лежить на широких грудях.

Ніжно торкаюся того зап'ястя, що на подушці, відпускаючи заклинання магічних кайданів. Опускаюсь акуратно коліном на край ліжка, намагаючись не потурбувати його сон завчасно. І ось я вже вправно перекидаю другу ногу через м'язистий торс сплячого чоловіка.

Він прокидається миттєво, смикає одну руку, намагається схопити мене другою, але я, будучи напоготові, перехоплюю її в повітрі, відпускаючи другу частину заклинання, щоб уже за мить його притягло до першого вже зафіксованого фрагмента разом із чоловічим зап'ястям.

М-м-м, попався. Можливо, ненадовго, але потрібного ефекту досягнуто.

− Камелі? − з обуренням вигукує Корім, буравлячи мене збентеженим поглядом і напружуючи зап'ястя, прикуті магією до ліжка. − Що ти тут робиш?

− А на що це схоже, ваша високість? – муркочу, посміхаючись.

І вирівнююся, сідаючи на його живіт, дозволяючи розглянути мене краще. Дивлюся в сердиті очі, що здаються чорними провалами у крижаному світлі місяця, і неспішно веду пальцем по напруженому чоловічому пресу, злегка дряпаючи шкіру.

− Не можу навіть припустити, − граючи жовнами, карбує босварійський принц. − Зніми заклинання, негайно!