Читати книгу - "Скорочено Чарівна крамниця"

Герберт Джордж Уеллс

Чарівна крамниця

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Ту чарівну крамницю я бачив здалеку кілька разів; а раз чи двічі навіть проходив повз її вітрину, де лежало багато привабливих дрібничок: чарівні кульки, чарівні кури, чудодійні ковпаки, ляльки для черевомовців, кошики з причандаллям для фокусників, колоди звичайнісіньких на вигляд карт і таке інше. Але мені й на думку не спадало завернути туди, поки одного дня Джіп, не кажучи ні слова, взяв мене за палець і потяг до вітрини. Крамничка була на Ріджент-стрит, між художнім салоном і закладом, де в інкубаторах виводять курчат. Пухкенький Джіпів пальчик стукав по її вітрині. Син сказав, що купив би "Яйце є – яйця нема", "Ляльку, що плаче, як жива", "Купи й дивуй друзів", "Монета є – монети нема!".

Джіп успадкував материну вихованість і не просив повести його в крамницю, не набридав мені благаннями. Він просто тяг мене зовсім несвідомо за палець до дверей. Ми ввійшли до чарівної крамниці. Хвилину чи дві в крамниці, крім нас, нікого не було, і ми мали час роззирнутися. На підлозі стояло кілька чарівних дзеркал. Одне нас звужувало й видовжувало, друге приплющувало нам голови й скрадало ноги, третє робило нас низенькими й товстими, як бочки. І поки ми сміялися, дивлячись у ті дзеркала, з'явився якийсь чоловік – певно, продавець.

Він був дивний, блідий, темноволосий. Одне вухо в нього було більше від другого, а підборіддя – як носак черевика. Він спитав, що нам потрібно. Я попросив кілька простеньких іграшок для сина. Продавець почухав потилицю. А тоді просто на очах у нас дістав у себе з голови скляну кульку, яку простягнув Джіпові. Син відпустив мій палець і потягся рукою до скляної кульки. Але долоня в продавця була порожня. "Вона у тебе в кишені", — сказав чоловік. І справді, кулька виявилась у Джіпа в кишені! Продавець піймав іще одну кульку в себе на лікті і сказав, що кульки безкоштовні.

Третю кульку він схопив у себе на потилиці й поклав її на прилавок поруч із другою. Джіп уважно роздивився свою кульку, потім дві ті, що лежали на прилавку, і зрештою підвів запитливий погляд на продавця, який стояв і всміхався. Продавець сказав, що можна узяти всі і витяг ще одну з рота. Джіп якусь мить мовчки дивився на мене, потім згріб усі чотири кульки, знов узявся про всяк випадок за мій палець і приготувався дивитись, що ж буде далі.

Продавець сказав, що таким чином дістає маленькі речі, а більші – з капелюха, бо на світі немає жодного складу справжніх чарівних товарів!

Фокусник сказав Джіпові, що той славний хлопець, адже тільки славні хлопці можуть пройти в ці двері. І в ту ж мить пролунав стук у двері: один хлопчик хотів зайти, але не зміг. Адже він був примхливим і їв тільки ласощі.

Продавець сказав, що Джіп хотів "Купи й дивуй друзів", і зараз він у хлопчиковій кишені. Чудернацький чоловік дістав у Джіпа з кишені коробку. З порожнього капелюха продавець витягнув папір, з рота – шворку, і загорнув покупку. "Яйце є – яйця нема" фокусник витягнув зі спідньої кишені мого пальта й загорнув у папір разом із "Лялькою, що плаче, як жива". Я віддавав кожен готовий пакунок Джіпові, а той міцно притискав його до себе.

Раптом під моїм капелюхом щось заворушилося. Я схопився за капелюх, і з-під нього випурхнув скуйовджений голуб. Продавець заходився стріпувати мого капелюха й витрусив із нього собі в руку двоє чи троє яєць, чималу мармурову кульку, годинник, з півдесятка неодмінних скляних кульок, зіжмаканий папір, потім ще папір, і ще, й усе говорив про те, що люди не мають звички чистити свої капелюхи зсередини... Розмовляв він, звичайно, дуже чемно і не без певних особистих натяків. А зіжмаканий папір на прилавку ріс, підіймався вище й вище і вже майже затулив собою продавця. Ми чули тільки його голос. Папір перестав шурхотіти, зробилося зовсім тихо.

Я запитав, скільки маю заплатити. Із-за купи паперу ніби почулося якесь сопіння. Ми з сином обійшли прилавок. Там був лише мій капелюх і кролик. Прилавок раптом витягся й загородив нам дорогу до дверей.

Кролик чкурнув у двері, яких я не помічав. Потім двері розчахнулися ширше, і з них знову вийшов продавець. Він запросив нас на виставку.

Не встиг я сказати щось, як ми вже стояли в іншій кімнаті. Чоловік раптом відірвав від мого рукава невеличке червоне чортеня. Я перевів погляд на Джіпа, але той не зводив погляду з чарівного коника-гойдалки. Я був радий, що малий не бачив того чортеняти.

Джіпові припало тут до вподоби багато чого. І він довірливо й чемно спитав продавця про меч. Продавець почав розповідати про чарівний іграшковий меч, чарівний щит, чоботи-скороходи, шапку-невидимку... Я хотів запитати, скільки ж усе це коштує, але продавець не звертав на мене уваги. Тепер він цілком заволодів Джіпом. Джіп ухопився за його палець, як звичайно хапався за мій.

Виставка займала довгу, безладно забудовану галерею,