Читати книгу - "Я тебе не зраджу, Іра Майська"

Глава 1

Даша

Мій перший день в академії. Я так довго чекала цього моменту. Новий етап в такому сірому житті, яким я жила майже дев’ятнадцять років.

– Акімова, ти що загубилася? – чую зі сторони противний писк. – Не очікувала тебе зустріти в такому місці.

– Та ладно, Глінська! Ну, ж не всім вступати у академію за гроші батьків. – фиркаю у відповідь, фарбованій блондинці та йду далі до дверей головного входу. – Хтось прокладає дорогу собі сам, своїми знаннями.

Чую позаду нас сміх компанії хлопців, які підпирають капоти своїх машин.

Як вона мене бісить. Королева мого рідного містечка. Місцева мажорка.

Зазвичай, я намагаюся не зіштовхуватися з такими людьми. Вони думають, що їм можна все. Але учбовий заклад, куди я змогла вступити на бюджет, просто кишить таким контингентом.

Велике місто – великі можливості.

Заходжу в приміщення, оглядаюся навкруги. Широкі коридори, високі колони. Історичне місце. Я щаслива тут знаходитися і бути частиною цього.

Випускники академії практично завжди займають високі посади і мають таку ж високу зарплатню. То ж я старатимуся з усіх сил довчитися до кінця та отримати цей бажаний диплом. Бо мені дуже хочеться вирватися з того болота, в якому я живу. Там точно немає ніяких перспектив на майбутнє.

Шукаю розклад своєї групи. Сьогодні у нас всього дві пари. Потрібно поспішати аби встигнути ще знайти аудиторію, в якій проходитиме перше заняття та знайомство з групою.

Роблю різкий розворот та влітаю в чиїсь широкі груди.

– Гей, маленька, легше. – чую приємний тембр голосу, з веселими нотками у ньому. – Хоча, я не проти з тобою пообійматися.

Задираю голову вверх та потрапляю в полон зелених очей, в яких так і скачуть чорти.

– Зате, я проти. – гарчу у відповідь на його слова. – Пусти мене, я поспішаю.

Цей тип, роблячи вигляд, що відходить в сторону, просто тримає мене за талію та тягне за собою. На мій  здивований погляд, він просто посміхається.

За спиною чую знову той самий знайомий жіночий голос.

– Зарицький, ти ніколи не виправишся. Не встиг переступити поріг, а всілякі підстилки вже вішаються тобі на шию. – голосно та награно сміється гадюка на ім’я Валерія. – Та я тебе запевняю, що вона не нашого рівня. Ти на таких і не дивишся зазвичай. Хоча, разок трахнути десь в туалеті згодиться.

Я обертаюся в руках хлопця та так само голосно і з посмішкою відповідаю її.

– О, мила. Ти собі вареники такі зробила аби стояти на колінах в туалеті та насмоктувати на вищий рівень?

Чую позаду себе відверто дикий регіт. Повертаю голову на звук. Дивлюся в очі брюнету та промовляю до нього з усією серйозністю, на яку здатна.

– У нас, в містечку, вона вважається мажоркою. Але до вас їй треба дорости. Допоможеш їй?

Поки Глінська намагається придумати, що мені відповісти, я вже вириваюся із цупких рук та йду на пошуки кабінету. І так згаяла багато часу.

Сідаю десь всередині ряду, сподіваючись, що більше не доведеться сьогодні розмовляти. Але збоку від мене плюхається рудоволоса дівчина. Говорить, що бачила мене біля стенду з розкладом. Балакає навіть тоді, коли зайшов педагог і починає нам щось розповідати та запитувати. Я особо не розмовляю, тільки киваю головою.

– Мене, доречі, Вероніка звати. Для своїх можна Ніка. – підморгує мені.

– Макс Зарицький мій сусід. Триста років його знаю. І те, з яким обличчям він дивився тобі услід, коштує дорого.

Вона мені так шепоче, ніби це і справді щось значить і мені є якесь діло до цього.

Чую своє ім’я та прізвище, підіймаю руку, що я на місці.

– Значить – Даша. Думаю, що ми потоваришуємо з тобою, Даша Акімова.

Дві пари пролетіли непомітно. Погода на вулиці ще практично літня. Моя нова знайома йде поруч зі мною та вмовляє піти в клуб на вечірку. Відмітити знайомство та старт навчання. Збирається весь перший курс. Про що я обіцяю подумати. Адже, киснути в гуртожитку зовсім не хочеться.

Вітаю вас, мої любі! Дякую, що зустріли мою новинку. Сподіваюся, що ця історія вам теж сподобається. 

Не забувайте про сердечка біля анотації, підписатися на мене та додати цю книжку у бібліотеку.

Зробіть Майській приємно ;)