Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Присвячую цю книгу пам'яті дідуся та бабусі,

які, на жаль, вже не дізнаються про її вихід.

А може, й дізнаються, але з іншого, кращого світу.

- Великий Майстре, дозвольте представити вам мою ученицю і наступницю - Яру, - чемно сказала Ніневія, схиливши голову перед правителем.

Високий статний чоловік із чорними, як вугілля, очима насупив густі брови і почухав акуратно вистрижену бороду. Його пронизливий погляд впився в моє обличчя. Я стояла за спиною ворожки Ніневії і мовчки чекала звернення до себе. Він, мабуть, чекав від мене якогось жесту пошани: поклону або поважного кивка, а може, благоговіючого покірного погляду.

Ось тільки я якось не звикла розшаркуватись перед знатними особами, тому просто стояла, гордо випрямивши спину, і з цікавістю розглядала Великого Майстра. Помітивши його несхвальний погляд, я нічого іншого не вигадала, як зробити кривенький реверанс, схопившись за поділ спідниці. Так безглуздо і кумедно я виглядала востаннє тільки у старших класах, коли на шкільну дискотеку вбралася в мамине плаття та підбори.

- Вітаю! – голосно сказала я, дивлячись прямо йому в очі. Хотіла простягнути руку, але тут же згадала, що треба поводитися так, як місцевий люд. Мабуть, потискання рук, тим більше між людьми протилежної статі, - це вже зайве.

Він цікаво розглядав мене, а я його. Якби Ніневія не сказала, що це той самий Алістер - правитель Феєрії, я б на вигляд ні за що не здогадалася.

Одягнений він був просто, майже непоказно: у прості широкі лляні штани гранітного відтінку і вільну білу сорочку з вирізом на грудях, що відкривала напружені потужні м'язи. Він був плечистий і добре складений фізично. Його обличчя випромінювало спокійну впевненість, наче все навколо, включаючи навіть мене, належало тут тільки йому.

- Що ж, нехай покаже, чого навчилася, - сказав він і жестом руки поманив мене з собою в його покої. Я, не видавши хвилювання, що клекотіло всередині мене, наче бурхливе море, підійшла до нього. Ніневія кинулася за мною, але правитель зупинив її.

- Нехай іде тільки вона, – суворо сказав Алістер.

- Але... Великий Майстре, я маю чути її пророцтво. Вона може помилитися у тонкощах трактування.

- Якщо хоче жити, нехай не помиляється, - відрізав він і, обхопивши моє зап'ястя рукою, силоміць потягнув за собою, пришвидшивши мій крок.

Від його торкання по тілу пробіг електричний струм, наче мене вразила блискавка. Я по інерції зробила кілька кроків за ним у просторий хол, після чого він відпустив мою руку. Двері за мною зачинилися, і ми залишилися самі. Я спиною відчувала хвилювання Ніни, яка була відрізана від мене масивними дубовими дверима, прикрашеними вензелями з позолоти. Але чим далі я віддалялася від неї, спішно перебираючи ватяними від хвилювання ногами по килимовій доріжці вглиб довгого коридору, тим більш приглушеним ставало моє хвилювання. Наче воно було зовсім не моє, а ворожки Ніневії, що вперше виявилася поза справ.

Алістер швидко йшов довгим коридором, а я йшла за ним. Тонкі шпильки моїх витончених туфель потопали в пухнастому килимі. Я квапливо йшла і думала не про те, що на мене чекає далі, а як би не зачепитися і не зламати підбори. А було б кумедно! Адже вся ця історія і почалася зі мною зі зламаного підбора... Тієї злощасної п'ятниці, коли я сама собі навіщувала неприємності...