BooksUkraine.com » Молодіжна проза » Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

30
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера" автора Ася Сергєєва. Жанр книги: Молодіжна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Електронна книга українською мовою «Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва» була написана автором - Ася Сергєєва, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "BooksUkraine.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва" в соціальних мережах: 
Мені нагадали стати нареченою Ведмедя! Напевно, трапилася помилка. Але ж знаки є. І вони зустрічаються у мій перший робочий день на одному з нахабних футболістів. Михайло Дарський всім виглядом показує, що така дівчинка, як я, не цікавить його. Та несподівано все змінюється, коли футболісти дізнаються, хто донька тренера… ❤ наполегливий герой ❤ рішуча героїня з вогником ❤ бурхливі емоції, протистояння ❤ від ненависті до першого кохання

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 116
Перейти на сторінку:
Роздiл 1

Аліна

- І як? Вдається?

Повертаюся на голос, помічаючи високого усміхненого хлопця біля моєї стійки адміністратора.

Навіть відповісти не встигаю, як з гуркотом падаю разом з полицею на підлогу.

Оце так початок мого підробітку!

Ай-ай-ай, як боляче й прикро. І полиця з ключами така важка.

- Бачу, літати у тебе добре виходить, - цей же хлопець, якому аби жартувати, швидко опиняється біля мене.

Вірніше, наді мною. Опустив голову і розглядає великими темно-зеленими очищами. Колір незвичайний, смарагдовий якийсь. Але мені не до нього. Хочеться схлипнути, а мені тут заважають, простягають м'язисті треновані руки.

- Досить полицю обіймати. Віддавай, я повішу на місце. Ти німа, чи що?

- Сама повішу, - чомусь писк виривається з горла.

Та я не поспішаю нічого віддавати.

Раптом він пройдисвіт якийсь? А в полиці ключі від усіх роздягалень спортивного клубу. Така велика відповідальність.

- Зрозуміло, - хлопець з важливістю гмикає.

Нахиляється низько і підхоплює мене разом з полицею. Закидає нас на стіл. Посміхатися не припиняє, але й допомагає при цьому повернути меблі на місце. Мене більше не чіпає, хоча й зиркає на ноги, де спідниця задерлася. От вже щоки через нього спалахують.

- Вже скоро ключі дасте? Нас тренер буде лаяти, - за стійкою шумлять школярі, вони мене і заплутали, кого куди записати, кому видавати ключі.

- Ану, малеча, швидко набрали в рота води. Не заважайте дівчині звикати до нового місця, - киває на мене помічничок. - До речі, чому ти на місці Надії Степанівни? Впала на неї? Розчавила?

Ду-уже смішно. Пригладжую розпатлане в польоті волосся. Долоні печуть, весь день проходить нервово. А тут і не сховаєшся, бо всіх притягує моє робоче місце.

- Вона взяла відпустку за свій рахунок і поїхала до кінця літа до родичів, - пояснюю.

Хлопець киває з розумінням.

І тут я проявляю пильність.

- А на ваш пропуск можна подивитися?

- Чого? - округлює очі він.

- Пластикова картка для входу в клуб, - описую як для першокласників. - Вона іменна, білого кольору.

Хлопець невдоволено підтискає губи. Свердлить проникливим поглядом, як ніби сумнівається в моїй адекватності. Він шатен, спортивної статури, прямий ніс, широкі вилиці і вольове підборіддя. Дуже навіть привабливо виглядає. І судячи з його самовпевненості, знає про це і користується.

- Ціка-аво, як ти могла сюди влаштуватися, і не знати мене? - вигинає питально брову.

- Вибачте, не стежу за червоними доріжками. У фан-клубах не перебуваю. Лише виконую роботу за інструкцією.

- А, он воно що, гостренький язичок у нас, - хитає головою шатен. - Зараз пошукаю, повинна десь бути. Гей, малий, що там у тебе в руках? Дай подивитися.

Піднімаюся навшпиньки, щоб нічого не пропустити.

- Картка повинна бути тільки своя, - вигукую, а то, дивись, у дітей відбирає.

- У мене і є своя. Бачиш? - показує на наліпку з ведмедем. - Це я! Позую на літній фотосесії. Тепер свою покажи?

Кліпаю розгублено. Що я Ведмедю буду показувати?!

- У нас вода закінчилася. Нічого в рот набирати, - діти знову шумлять, тягнуть за ключами руки.

- Пострибайте тоді, поки стоїте в черзі, - відмахується від них Ведмідь, не відводячи від мене обуреного погляду. - Я можу і у вікно, звісно ж, залізти, або сам натиснути на пропускну кнопку. Але якого біса? Ти, дівчинко, у нас перший день, невідомо звідки звалилася. А я десятий рік тут кросівки протираю. Мене знає кожна комаха!

Напевно, я не про всі необхідні правила чула. Мій “знайомий роботодавець” дав вказівки, попередив, щоб показувала відповідальність, довела йому, що я здатна на дорослість. Поки так собі виходить. Ще й Ведмеді вимагають порушувати правила.

Тільки-но згадала про того знайомого... Ось і він, зі свистком на шиї, в улюбленому трико. На мене з примруженням поглядає, немов з перевіркою, а шатена визнає за свого.

- Мишко, хутчіш у роздягальню. Сьогодні у нас тренування буде гарячим. Нам кинули виклик з команди Семенича. Ти уявляєш? Та ми ж порвемо їх. Напросяться кривоногі!

- Та я б і радий, але не можу, - шатен розслаблено падає на канапку, закидаючи ногу на ногу. - Мене не пускає новий адміністратор. Каже, відпочивай, якщо без картки.

Ой-ой. То він футболіст з елітної команди... Я б могла здогадатися.

Тренер прикриває очі, я знаю його цю звичку. Це порадив йому психолог, щоб відразу не горлати через психи. Зараз дорахує до дев'яти і повернеться.

Все, повертається.

- Аліно, нехай йде. Грець з ними, з тими картками. Мої футболісти їх пропили давно.

Якщо так, тоді гаразд. Так би й відразу попереджали.

- Проходьте, будь ласка, - розтягуючи посмішку, натискаю на кнопку для Ведмедя. - Кому ключики? Що вам підказати? Давайте знайомитися!

Це я намагаюся виглядати досвідченою і безтурботною перед уважним тренером. Зі своїми футболістами він може бути суворим. Але я-то знаю, що найбільше дістанеться мені. У нас договір з ним особливий. І я не збираюся здаватися. Ну не в перший же день!

Всім все роздала. Кур'єр приніс посилку в коробці для бухгалтерії. Охоронець залишається на посту, а я біжу по коридорах відносити. Можна заплутатись, куди підніматися. Шукаю потрібні двері, або треба на поверх вище піднятися?

Далі по коридору чується регіт і багато чоловічих голосів. Зупиняюся. Заглядаю в телефон, щоб подивитися по карті будівлі, які номери кабінетів адміністрації.

- Ти новеньку бачив? - лунає за найближчими дверима від мене.

Номер кабінету знайшла, потрібно дійти коридором до кінця і через перехід потрапити в суміжну будівлю. Тільки я на місці поки залишаюся. Чіпляє питання на тему новенької…

- Я бачив. Дика і довго тут не затримається. Максимум на день або два.

У-у... впізнаю голос шатена, він у нього грубуватий і низький. Ведмежий, як би мовити. Знайшовся тут пророк. Сама вирішу, наскільки затриматися. Не один він у мені сумнівається.

- Зате гарненька.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 116
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"