Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

- Навіть не думай цього робити! - тихо гримаю, аби нас ніхто не почув. - Не смій! Це не має жодного сенсу! Я йому нецікава! Нецікава!

- Насте, не починай, - пирхає Галя, яку міцно тримаю за руку. Дівчина стоїть біля мене та хоче йти до сусіднього столика, де сидить він. - Я просто бажаю дати тобі ще одну можливість, аби ти могла з ним якось налагодити контакт. Він же тобі до вереску подобається. Твої очі горять, коли дивляться на нього. Треба ще один раз спробувати, а не відступати. Варто боротися за своє щастя.

Слова чудові, але не у моєму випадку. Я не хочу знову засмучуватися. І це взагалі чиста випадковість, що ми нині перетнулися. Навіть ладна поставити тисячу доларів, що він мене вже не пам'ятає. Хоча бачив декілька годин тому та не тільки бачив…

Хм…

- Ти думаєш, що він прийде до того клубу? - намагаюся зупинити запальну подругу. Вигинаю свої темні брови, зморщуючи лоба. І, либонь, за таку активну міміку мене би зараз дуже сильно сварила мама.

- Я запрошую його до нормального клубу, де пропуск по іменах, - вириває Галя свою тендітну руку з моїх пальців та поправляє русявий короткий локон, який висмикнувся із-за вуха. Знову закладає його туди, аби не ліз в очі. Але не виходить. Висмикується та знову «танцює» на милому обличчі Галини. Їй неабияк пасує це хвилясте каре, але я бачу, як її дратує неслухняність волосся, яке живе своїм життям.

- Також, - продовжує подруга говорити та воювати зі золотавими пасмами. - Дізнаємося його ім'я, що також величезний плюс. Можна буде через соціальні мережі знайти…

- Ага… І вогники та сердечка на сториз ставити, - уриваю, а мої очі потай дивляться на нього. Він розмовляє зі своїм товаришем, який візуально трішки старший за нього. Щось активно та емоційно розповідає. Приковуюся очима до його губів…

Мене моментально окутують солодкі мрії. Мрії, які одночасно покривають мою шкіру приємними мурашками. Власник таких вуст точно має добре цілуватися… Не може погано…

Та мені не світить подібного, але уявляю, як торкається ними моєї шиї, підборіддя… Кидає в жар. Мої щоки вже палають!

Стоп, стоп, стоп…

Варто припинити фантазувати. Не треба годувати себе нездійсненим.

А так хочеться. Дуже, дуже… Хоч трішечки. Крапельку.

Господи, ще жоден хлопець не викликав у мене подібного відчуття. Не раз куштувала симпатію та захоплення, а зараз. Дивлюся на нього та глузд втрачаю. Невже дійсно 사랑 (1)?

- Можна і вогника поставити, і на сердечко розщедритися, - відриває від його спокусливих вуст Галя. - І можна й написати щось. Насте, мене дратує, що ти так легко здалася. Я розумію, що ти звикла до протилежного. Зазвичай парубки за тобою бігають та кулаки чухають, а тут відмову отримала та все - опускаєш ручки.

Це чиста правда. Здебільшого хлопці самі зі мною знайомляться та кличуть на побачення, а тут виходить навпаки, і на додачу отримала зухвале ігнорування.

- Здаюся, бо це не має жодного сенсу, - продовжую опиратися. - Навіть якщо якісь стосунки виникнуть, то в кінці літа мені повертатися до Італії. Університет ніхто не скасовував. Треба сумлінно вчитися, а не про хлопців думати.

- Леле, яка ти злопам'ятна! - хитає головою Галя, закочуючи очі. - Отримала відмову та будеш шукати тисячу причин, аби знову не зробити спробу… А нічого, що ти можеш отримати бажане? - тисне вона. - А  також є вихідні та канікули? Господи, Насте, зараз відстань не проблема… Нині проблеми створює тільки твоя впертість.

- Роби, що хочеш, - капітулюю, дивлячись на Галю. На її овальному личку одразу помічаю тріумф.

І навіщо я їй розповіла про свою ранкову пригоду? Хто мене за язика тягнув?

Та ніхто… Сама на емоціях розповіла подрузі, що зустріла гарного блакитноокого хлопця, який поцупив моє серденько.

А тепер Галя у сваху грається. Розумію, що хоче добре зробити, але нічого з цього не вийде.

- Окей, ти ще потім мені "дякую" скажеш, - підморгує Галинка й швиденько додає. - Але мені цього буде замало. Попрошу колись одну послугу…

- Не кажи гоп, поки не перескочиш, - знуджено промовляю, підпираючи рукою підборіддя.

- Ну тоді йду скакати, - поправляє Галя зачіску, вирівнюється, подає груди вперед та прямує до овального столика, за яким сидить об'єкт моєї симпатії.

Граціозно йде, вихиляючи пишними стегнами, на яких туго сидять сині джинси. Галя невисока дівчина. Має десь півтора метра, але попри це фігура у неї вельми гарна. 

Вона вже біля столика. Звертається до них, а я… Починаю переживати. Серце сильніше колотиться, а руки холонуть від нервів. Крадькома спостерігаю за діалогом.

Він та його товариш слухають Галю, яка активно жестикулює. Либонь, ще і усміхається їм, показуючи рівненькі зубки. Моя подруга уміє забалакувати людей.

І тут раптово, мов дзвінок о третій годинні ночі,  його погляд із Галі падає на мене. Наші очі пересікаються. Бачу його блакитну райдужку… Це безхмарне небо… Чи спокійне море… А може сапфіри…

Я…

Перехоплює подих. Не витримую його…

Різко обертаюся. Трясця! Моя поведінка зараз дитяча. А якщо ще підійде до мене?