Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Северин обходить свій стілець і йде до Офелії… а потім прямо повз неї.

Прохолодна пляма спокою в її грудях зникає у хвилі розплавленого загострення. Скрегочучи зубами, стискаючи роздратований звук - вона занадто професійна, щоб видати його - вона йде за ним у коридор.

Северин стоїть, чекаючи, приблизно за три метри, у позі широко розставлених ніг, ніби вони на кораблі, що рухається у відкритому океані, склавши руки на грудях. Йому не потрібно бути більш імпозантним. Він майже на півметра вищий за неї, і той самий комбінезон, який незграбно обтягує її, пасує йому ідеально. Це його територія, а вона зловмисник; він не міг би заявити це чіткіше, ніж якби почав мочитися по всьому периметру своєї території.

Його темні брови несхвально схрещуються на лобі. Або, можливо, це його вираз, коли він дивиться на неї.

Офелія піднімає підборіддя. «Можливо, нам варто почати спочатку», — починає вона, зустрічаючи його погляд, відмовляючись лякатися. Вона простягає руку. “Мене звати…”

«Щоб було зрозуміло, я не схвалюю витівки Суреша», — каже він. «Я послав їх розбудити вас».

Офелія опускає руку, її обличчя червоніє від спогаду, від враження, яке вона, мабуть, справила. Гола, вкрита біогелем, яка лепече нісенітницю. «Це частково і моя провина», — спокійно каже вона, зосереджуючись на центрі його чола. Старий трюк, щоб створити враження зорового контакту, коли мозок мавпи занадто переповнений сильними емоціями, щоб сприймати їх по-справжньому. “Я повинна була передбачити, що опір моєму приїзду може призвести до…»

«Але я не хочу, щоб виникло якесь непорозуміння. Я погодився на цю домовленість лише для того, щоб моя команда могла продовжити роботу, а не бути змушеною піти в обов’язкову оціночну відпустку», – продовжує він, ніби вона нічого не сказала. «Ви тут не потрібні і навіть зайві».

Це приголомшує Офелію, яка тепер по-справжньому зустрічається з ним поглядом. «Вибачте?»

«Ми не можемо дозволити собі… відволікання. Я втратив члена команди, а мені потрібно задокументувати та дослідити три планети».

“Щоб внести ясність, ви вважаєте, що моя присутність і план лікування вашої команди - це відволікання вашої уваги?” - запитує вона, втрачаючи над собою контроль. Вогонь у відповідь, Фе.

Куточок його рота смикається від роздратування, але він залишається спокійним. “Я не маю часу на те, щоб багата дівчинка гралася в корисність, судячи про те, як ми заробляємо собі на життя”. У цих словах немає ні уїдливості, ні ненависті, це радше проста констатація факту. Але все таки.

Її щелепа болить від бажання накинутися на нього. З усіх причин заперечувати проти її присутності принаймні ця є знайомою. З нею вона має справу більшу частину двох десятиліть: з однокласниками, колегами, ЗМІ, пацієнтами, хлопцем, який продає їй порцію кави з візка на розі. Це знайоме, і так, це втомлює.

«“Командире Северин, я не хочу втручатися. Або судити. Я тут, щоб допомогти.” Вона не збирається відповідати на закиди про її багатство - чи, радше, уявне багатство - та свою ефективність. Спроби пояснити це ніколи не закінчуються добре. “Як психолог на місці, я можу легше вирішувати проблеми психічного здоров’я і зменшувати їхню гостроту. Можливо, навіть запобігти повномасштабному гострому ERS».

ERS стає досить поганим, якщо отримує сприятливі умови, і може призвести до психотичного зриву, насильства та фактичного клінічного божевілля, відомого в розмовній мові як зрив Бледсо. Будучи однією з корпорацій, які прагнуть до передового розвитку людського житла та продуктивності в дослідженні космосу та екзопланет, Монтроуз має особистий інтерес у підтримці здоров’я своєї робочої сили.

Крім того, ERS, як і суїцидальні думки, може бути заразним. І оскільки один член команди загинув за незвичайних обставин, Северин мав би скористатися тією допомогою, яку вона пропонує.

«З точки зору ефективності місії, — каже Офелія, — я думаю, ви побачите, що якщо ми зможемо працювати разом, це лише покращить вашу статистику».

Северин голосно видихає через ніс. «Не робіть цього».

“Не робити що?” — питає вона, нахмурившись.

«Вся ця справа «перетягни їх на свій бік», — каже він.

«Я на вашому боці», — каже вона.

Він пирхає. «Не турбуйтеся. Я проходив через усе це раніше».

Офелія вдихає й затримує дихання на секунду, намагаючись обманом вивести себе з бойової частини своєї відповіді «борись або тікай». «З планом лікування та новою технологією, надісланою Монтроуз, iVR-шоломами для покращення сну, ви можете виявити, що ви насправді більше…»

«Корпорація просто не буде задоволена, поки не покопається в кожному куточку нашого мозку, чи не так?» Він напружено посміхається.

«Так, а що саме сталося з втраченим членом вашої команди?» — кидає вона, склавши руки на грудях, щоб відповідати його позиції. Якщо він хоче штовхнути, вона теж може штовхнути.

Аву Олберман, п’ятдесят два роки, востаннє бачили живою на Міносі 972-C. Вона покинула хаб, нікому не сказавши (велике ні-ні), а геолокатор у її костюмі був або вимкнений (потенційно небезпечне порушення правил безпеки місії), або зламаний.

На підставі ретельних розслідувань, проведених після їхнього повернення на Землю, ніхто з її команди, включаючи самого Северина, здається, не знає, чому Олберман це зробила. До пенсії їй залишалося лише кілька місій, і вона з нетерпінням чекала цього. У неї не було сенсу блукати самотньою у ворожому кліматі, і тим більше залишатися там поза межами середовища проживання.

Офелія не може поставити остаточний діагноз, не оглянувши Аву Олберман, але для неї це схоже на швидку допомогу.

Северин злегка відсахується, на його блідих щоках з’являються червоні плями. Вона потрапила в чутливе місце. Він звинувачує себе у смерті Ави, наскільки вона може зрозуміти.

Вона відкриває рота, щоб вибачитися, але оговтується, його рот стиснутий. «Ви впевнені, що хочете порівняти наші послужні записи, докторе?» — питає він, його погляд просочує її.

Нудота ковзає через її шлунок, позначаючи свою присутність потоком слини в роті. Він знає.

Звичайно, він знає. Вона відчуває це. Багато людей знають, мабуть, навіть ті, хто проводить більшу частину часу далеко від Землі. Ось чому Паулсен лютував на заголовки. Через те, ким вона є, через те, що сталося. Важко знайти більш соковиту історію, ніж у неї.

Вона хоче сховатися, схилити голову від сорому. Але вона змушує себе триматися. «Якщо хочете». Її голос надто тонкий, надто різкий, але він, мабуть, цього ще не знає. «Це ще одна причина виділити ресурси на розуміння та запобігання ERS».

Від досади він щипає собі перенісся. «Слухай, ти можеш спробувати переконати мене, що ти тут, щоб творити добро, але ми обоє знаємо, що ти тут заради себе. Якщо ми будемо для вас хорошими маленькими серцебиттями, то ви зможете почувати себе краще та заспокоїти свою