Читати книгу - "Сто тисяч"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЯВА V
Ті ж і Роман.
Роман. Поїдемо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим. Налагодились їхать, то їдьте.
Копач. Я тобі покажу окам'яніле дерево, — нам небагато вбік прийдеться звернуть.
Герасим. Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач. От чоловік, от чоловік! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим. А на біса воно мені здалося, що то, грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота, то йому треба сьогодня вернуться, нічого гаяться.
Копач. 3 вами каші не навариш! Піду краще до криниці умиюсь. (Вийшов.)
Роман. Ну та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.
Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.
Роман. Та, єй-богу, хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засміють.
Герасим. З посміху люде бувають, от як викопає гроші, тоді нехай сміються, так-то. Іди, нехай при тобі підмазують фургона, запрягають, та й з богом!
Роман пішов.
Що це кума і досі нема за грішми? Цілу ніч не спав, все міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші і розглядає.) Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого бог береже — треба розмінять у казначействі.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: "Та відчини-бо!"
Жінка. І чого її чортяка несе? (Одмика двері.)
ЯВА VI
Герасим і Параска.
Параска. Що ти затіваєш, скажи на милость божу?
Герасим(злякано). А ти почім знаєш?… А тобі яке діло?
Параска. Хоч би ж сказав, пораявся…
Герасим. Звідкіля вона довідалась?! Знай свою діжу, а у мої діла носа не тикай!… Іди собі, іди, не заважай мені думать.
Параска. Та ти на старість щодня дурніщий робишся.
Герасим. Ей, Параско!
Параска. Чого там Параско?
Герасим. Не чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.
Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв — женить Романа на Пузирівні?
Герасим. А-а! То ти про це? (Набік.) Думав, що довідалась за гроші, аж всередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?
Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів — одно слово, хазяйка біля всього; в хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.
Герасим. Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з'їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми.
Параска. Візьмеш в обидві жмені.
Герасим. Іди собі, не заважай мені думать.
Параска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні — не буде їй пресвітлої години, я її заїм.
Герасим. Про мене, хоч цілком з начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти з чортзна-чим причепилась.
Параска. Які там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?
Герасим. Не з твоєю головою мене вчить… Іди собі.
Параска. Тьфу! На твою дурну голову.
Герасим. Я тебе як плюну!… (Заміряється її вдарить.)
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч», після закриття браузера.