Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
От прибігли слуги на конях до пшениці та й питають Івана-сторожа:
— Чи не бачив, не бігли сюди двоє — дівчина й парубок?
Іван і каже:
— Ні, бачив, бігли тоді, як сіялась оця пшениця.
Слуги й поїхали додому, а змій і питає:
— Що, не нагнали?
— Не нагнали.
— А не бачили нікого?
— Ні, бачили сторожа, стеріг пшеницю.
— Ото ж воно й єсть! Треба б тільки найбільший колосок пшениці зірвати, то б ви взяли її за голову!
От змій послав і вдруге. А Іван та змієва дочка знов пішли. Ідуть та й ідуть, коли щось застугоніло. Дочка притулила вухо до землі та й каже:
— Це за нами знов женуться! Ну, ти будь попом та читай книгу, а я стану церковкою.
І стала дочка церковкою, а Іван попом, і став служити піп. Приїздять слуги та й питають у попа, чи не бачив він, не бігли сюди парубок та дівчина. Піп і каже, що бачив тоді, як будувалась ця церква. Слуги й поїхали назад. Приїздять додому, а змій і пита:
— Не догнали?
— Ні!
— А не бачили нікого?
— Бачили церкву, а в церкві попа.
— То ж і вони!
От ізліз тоді змій на хату та як крикне:
— Подайте мені вила!
Подали змієві вила. От він підіпер одним кінцем вію, глянув та й каже:
— О, где дожену!
Та зараз і побіг. А дочка притулила вухо до землі та й каже:
— Тепер ми пропали — за нами женеться батько. Ну, ти будь козаком, а я стану криницею. Як стане змій пить воду, то ти й одрубай голову!
I стала вона криницею, а Іван козаком із шаблею. Прибіг змій до козака та й пита, чи не бачив він: не бігли дівчина й парубок? Козак каже, що не бачив.
А змій тільки глянув, то зараз і догадався та й каже козакові:
— Дай же мені води напиться!
— Не можна, з цієї криниці тільки отаман п'є воду.
А змій не слуха та зараз і нахилився до криниці, то Іван його й убив.
Тоді криниця стала знов змієвою дочкою, а козак Іваном. Приїхали вони додому і згуляли весілля.
Морський цар
Про купця, його сина і морського царя
Був багатий вельми купець. Поїхав якось він на кілька літ у чужий край: свої товари продати, заморських накупити. Залишив дома сім'ю — батька, матір і молоду жінку. А того й не відав, що була вона саме в тяжі.
Довго чи недовго пробував купець у заморській стороні, розпродав свої товари. Сів на корабель і пливе додому. Пливе він день, пливе другий, а на третій — зупинився корабель серед моря. Що вже не робили слуги, як не рятувалися, а корабель — ані з місця. Стали думать, чи не наїхали на підводну скалу. Послали в морську безодню водолаза.
Виліз водолаз із морських глибин та й каже:
— Не пускає корабля старий дід — морський цар. Хоче, аби хазяїн дарував йому з дому те, чого він не знає. Коли ж не згодиться, то затопить корабель.
Думав-думав купець: все, що є вдома, він знає, і вирішив подарувати дідусеві — морському цареві — з дому те, чого не знає.
Відпустив дід — морський цар — корабля, поплив корабель далі. Приїхав купець додому і зустрічає сина, що народила йому жінка. Зажурився купець, бо аж тепер зрозумів, що то саме сина свого він подарував морському цареві.
Ну, нічого. Син виріс, став дорослим, що треба вже його віддавати дідусеві. Ну, воля-неволя. Відпустив батько сина. Іде він, іде. То вовки йому зустрічаються, то змії, він все відганяє їх. Нарешті бачить, іде йому назустріч старесенька, горбатенька бабуся. І каже йому:
— Добридень, синочку!
— Йди к чорту, стара. Вже мені й так все надоїло…
— Ну, йди, синку, йди.
Відійшов хлопець трохи, думає: «Навіщо ж я стареньку жінку образив?» Вернувся, перепрошує бабусю:
— Простіте мені, що я вас образив… Може б, ви мене порадили на яку добру дорогу?
— Пораджу, синок, пораджу тебе. Іди, іди, і дійдеш ти до такої густої калини, що й носа не всадиш. Вона саме цвіте. А межи теї калини є криниця, а в криниці жива вода. Як ти дійдеш до теї криниці, то тихенько сховайся під корчики і під цвіт, і щоб тебе ніхто не запримітив. Під ту криницю прилетять дванадцять голубок — дванадцять дівок. То будуть дочки отого дідуся — морського царя. Одинадцять голубок прилетять разом, а дванадцята — після. Всі вони роздягнуться, підуть купатися, а та одна буде пильно оглядатися, відчувать чужий дух…
Вирушив хлопець у дорогу. Все зробив, як старенька радила. Шумить ліс, гуде вітер. Аж бачить: летять небом голубки. Прилетіло одинадцять, приземлилися край берега морського, зробилися красивими дівками, пороздягалися, пішли у воду купатися. А лиш одна, дванадцята, прилетіла сама, сіла край берега й каже:
— Хух, чути хрещений дух.
А тії сестри й одказують:
— Нікого тут чужого, сестрінько, немає.
Роздягнулася дванадцята сестра, пішла у воду купатися. Підкрався парубок до її одежі, схопив і заховав у кущах. Повиходили дівчата з води, одягаються, а одній і немає одежі.
— Я ж вам, сестриці, казала, що тут хтось є.
— Ну, що ж, ми не будемо тебе ждати, — відказали ті, одяглися, стали знову голубками та й полетіли.
Забідкалась дванадцята, стоїть край берега і каже:
— Хто тут є? Коли чоловік віку літнього — будь мені батьком рідним, коли жінка віку літнього — будь мені матір'ю рідною, коли чоловік середніх літ — будь мені братом рідним, коли жінка літ середніх — будь сестрою рідною, коли ж чоловік молодий — будь мені дружиною вірною.
Вийшов парубок до неї, і вона одразу ж його уподобала. Оддав він їй одежу, і вона йому порадила:
— На тобі клубочка золотого, кидай його поперед себе, і куди він котитиметься, то туди й твоя дорога стелитиметься. Іди ж слідом за тим клубочком.
Сказавши те, стала дівчина голубкою та й полетіла. Кинув хлопець поперед себе клубок та й іде за ним слідом. І прикотився той клубок на таке місце, де стояло дванадцять хатинок на курячих лапках. Підійшов він під крайню хатину, тричі постукав у віконце.
Відкрила дівчина двері, пустила у хату.
— Лізь, — каже, — під ліжко і тихо лежи, бо ось-ось прилетить Вістовик: він не повинен про тебе знати. Коли ж запримітить, то обох нас покарає.
Аж тут у вікно: стук-стук, стук-стук. І Вістовик дає
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.