Читати книгу - "Останнє бажання"

молоді дівчата, майже діти. Деякі, проходячи повз, вітали його кивком або посмішкою. Він відповідав, але не пізнавав жодної. Хоч і бував у храмі часто, часом разів зо два на рік, але ніколи не зустрічав більше трьох-чотирьох знайомих облич. Дівчата приходили й ішли — віщунками в інші храми, повитухами й лікарками, що спеціалізувалися на жіночих і дитячих хворобах, мандрівними друїдками, учительками або гувернантками. Але не було нестачі в нових, прибуваючих звідусіль, навіть із самих віддалених районів. Храм Мелітеле в Елландері користувався широкою популярністю й заслуженою славою.

Культ богині Мелітеле був одним з найдавніших, а у свій час — і найпоширеніших, і сягав корінням в незапам'ятні, ще долюдські часи. Майже кожна нелюдська раса й кожне первісне, ще кочове, людське плем'я шанували яку-небудь богиню врожаю й родючості, покровительку хліборобів і городників, берегиню любові й дому. Більша частина культів злилася, породивши культ Мелітеле.

Час, який досить безжалісно учинив з іншими релігіями й культами, надійно ізолювавши їх у забутих, рідко відвідуваних, загублених в міських кварталах церковках і храмах, милостиво обійшовся з Мелітеле. У Мелітеле як і раніше не було нестачі ні в послідовниках, ні в захисниках. Учені, аналізуючи популярність богині, зазвичай зверталися до найдавніших культів Великої Матері, Матері Природи, указували на зв'язки із природними циклами, з відродженням життя й іншими пишно називаними явищами. Друг Геральта, трубадур Жовтець, що мріяв стати авторитетом у всьому мислимому, шукав простіших пояснень. Культ Мелітеле, говорив він,— культ типово жіночий. Мелітеле — патронеса плодовитості, народження, вона опікунка повитух. А жінка, що народжує, повинна кричати. Крім звичайних вересків, суть яких, як правило, зводиться до клятвених запевнень, що вона більше ні за які пряники не віддасться жодному паршивому мужикові, жінка, що народжує, повинна кликати на допомогу яке-небудь божество, а Мелітеле для цього підходить якнайкраще. Оскільки ж, стверджував поет, жінки народжували, народжують і народжуватимуть, остільки богині Мелітеле втрата популярності не загрожує.

— Геральте.

— Ти тут, Неннеке? Я шукав тебе.

— Мене?— посміхнулася жриця.— Не Іолю?

— Іолю теж,— зізнався він.— Ти проти?

— Зараз — так. Не хочу, щоб ти заважав їй і відволікав. Їй треба готуватися й молитися, якщо ми хочемо, щоб з її трансу що-небудь вийшло.

— Я вже говорив тобі,— холодно сказав він,— що не хочу ніякого трансу. Не думаю, щоб від нього була якась користь.

— А я,— злегка поморщилася Неннеке,— не думаю, щоб від нього була якась шкода.

— Загіпнотизувати мене не вдасться, у мене імунітет. Боюся я за Іолю. Для неї як для медіума це може виявитися надмірним зусиллям.

— Іоля не медіум і не розумово відстала ворожка, а дівчинка, що користується особливою прихильністю богині. Будь ласка, не роби дурних гримас. Я сказала, що твоє ставлення до релігій мені відоме. Але мені це ніколи особливо не заважало й, думаю, не завадить у майбутньому. Я не фанатичка. Тобі ніхто не забороняє вважати, що нами править Природа й схована в ній міць. Ти вільний думати, що боги, у тому числі й моя Мелітеле,— усього лише персоніфікація цієї Міці, придумана для простачків, щоб вони легше її зрозуміли, визнали її існування. По-твоєму, це сліпа сила. А мені, Геральте, віра дозволяє очікувати від природи того, що втілене в моїй богині: порядку, принципів, добра. І надії.

— Знаю.

— Ну, а коли знаєш, чому не довіряєш трансу? Чого боїшся? Що я змушу тебе битися чолом об підлогу перед статуєю й розспівувати псалми? Так ні ж, Геральте! Ми просто трохи посидимо разом, ти, я й Іоля. І подивимося, чи дозволяють здібності цієї дівчинки розібратися в клубку сил, що обплутують тебе. Може, довідаємося що-небудь, про що варто було б знати. А може, не довідаємося нічого. Можливо сили Призначення, що оточують тебе, не побажають явитися нам, залишаться прихованими й незрозумілими. Не знаю. Але чому б не спробувати?

— Тому що це безглуздо. Не оточують мене ніякі клубки Призначень. А якщо навіть і оточують, то навіщо ляд у них порпатися?

— Геральте, ти хворий.

— Ти хотіла сказати — поранений.

— Я знаю, що хотіла сказати. З тобою щось негаразд, я відчуваю. Адже я знаю тебе з дитинства, ти тоді діставав мені тільки до пояса. А тепер відчуваю, тебе захопив якийсь диявольський вихор, ти заплутався, потрапив у петлю, яка поступово затягується навколо тебе. Я хочу знати, у чім річ. Самій мені не зуміти, я змушена покластися на здібності Іолі.

— Чи не надто глибоко ти надумала проникнути? І до чого ця метафізика? Якщо хочеш, я сповідаюся тобі. Заповню твої вечори розповідями про найцікавіші події останніх декількох років. Вели приготувати барило пива, щоб у мене в горлі не пересихало, і можна почати хоч зараз. Тільки боюся, ти розчаруєшся, тому що ніяких петель і клубків у моїх розповідях не знайдеш. Так, прості відьмацькі історії.

— Послухаю із задоволенням. Але транс, повторюю, не завадив би.

— А тобі не здається,— посміхнувся він,— що моє невір'я в сенс такого трансу заздалегідь перекреслює його доцільність?

— Не здається. І знаєш чому?— Неннеке нахилилася, заглянула йому в очі, дивно посміхнулася.— Тому що це було б першим відомим мені доказом того, що невір'я має яку-небудь силу.

Зерно правди

1

Чорні цяточки, що рухалися по світлому, посмугованому хмарами небу, привернули увагу відьмака. Їх було багато. Птахи парили, виписуючи правильні, спокійні кола, потім різко падали й відразу злітали, тріпочучи крилами.

Відьмак довго спостерігав за птахами, намагаючись визначити відстань і хоча б приблизний час, потрібний на те, щоб подолати її, з поправкою на рельєф місцевості, густоту лісу, глибину й напрямок яру, про існування якого він підозрював. Нарешті відкинув плащ, затяг на дві дірочки ремінь, що навскіс перетинав груди. Ефес і руків’я меча, що висів за спиною, визирнули через праве плече.

— Накинемо пару верст, Плотво,— сказав відьмак.— Зійдемо із тракту. Здається, пташки кружляють не без причини.

Кобила, саме собою, не відповіла, але рушила з місця, слухняна звичному голосу.

— Хто знає, може, там лось валяється,— сказав Геральт.— А може, і не лось. Хто знає?

Яр дійсно виявився там, де він і очікував,— відьмак зверху оглянув поглядом крони дерев, що щільно заповнювали розпадок. Однак схили яру були пологими, а дно сухе, без тернику й гниючих стовбурів. Він легко вибрався на протилежний схил. Там розкинувся березняк, за ним — більша галявина, верескові зарості й бурелом,