Читати книгу - "Мисливці на мамонтів"

За знаком Каху Уамма підвелася. Бабусі одвели її за вогнище, так що малюнок могли чітко бачити всі, хто сидів у землянці.

— Тала! — сказала Каху.

Тала, тала! — повторили за нею хором усі інші.

Цим словом жителі селища називали оленицю. Тепер Уамма була не Уамма, вона стала духом самиці оленя.

На звіра її перетворили чаклунське мистецтво Фао і заклинання Каху. Наче маленькій дитині, Уаммі можна було навіяти що завгодно. Вона вірила словам більше, ніж очам, і уява, палка фантазія підкорили її собі цілком.

Від тієї хвилини, як Уамма почула слова Каху: «Ти тала! Ти самиця оленя!» — вона сама відчула себе оленицею. Вона стала німа— адже олені не розмовляють. Вона більше не всміхалась— адже олені не сміються. Вона відчувала, як на ногах у неї виросли тверді подвійні копита.

— Лягай! — сказала Каху.— Спи!

Уамма слухняно лягла ниць і замружилась. Двоє дідів принесли шкуру і вкрили її, а попереду поклали голову молодої олениці з шерстю й короткими рогами. За півхвилини Уамма вже спала і бачила себе уві сні оленем.

Каху назвала ще два імені: Балла і Огга.

Це були дві інші матері, які мали танцювати танок оленів.

Огга була маленька й товста жінка, Балла — струнка й худа. Огга — найбагатодітніша з матерів. Балла була молода й весела. У неї тільки одна дитина. Два роки тому її привів із роду Вуррів мисливець Каллі, і вона лишилася жити з Чорнобурими.

Фао розмалював обох жінок. Вони були розфарбовані так само, як і Уамма, і так само закутані в оленячі шкури. Всім трьом наділи на шию по священному намисту з оленячих зубів, а на талію— тоненький ремінець, до якого іззаду прив'язали по короткому оленячому хвосту.

Головною заклинателькою племені була Каху. Три матері лише виконували її волю.

Да знаком Матері матерів чотири діди винесли на лужок палаючі гілки. На них звивалися золоті змії — діти Родового вогню. Діди підпалили з чотирьох сторін велику купу хмизу, складеного посеред галявини.

А навколо вже давно зібралися усі односельці. Люди посідали двома колами. Посередині сиділи діти, далі — матері, дівчата й підлітки. Із землянки вийшла згорблена Каху. Вона спиралася на товсту палицю. Білі пасма волосся спадали на плечі. Голова й руки тряслися. Гачкуватий ніс нависав над губами.

Діди простелили перед вогнищем три кошлаті шкури. Каху сіла на середній, опустила голову й тихо забубоніла незрозумілі слова.

Присутні затамували подих.

Фао та інші діди пішли до землянки. Незабаром вони вивели звідти трьох матерів, закутаних у оленячі хутра. Голови їхні прикрашали черепи з маленькими рогами молодих олениць. Фао підвів жінок до вогнища. Каху кинула у вогонь в'язку сухого ялівцю. Запашний димок разом з хмарою яскравих іскор шугнув у повітря.

Каху і слідом за нею всі присутні плеснули в долоні. Протяглий мотив пісні-заклинання тихо поплив над завороженим натовпом.

Три матері, побравшись за руки, ходили навколо багаття. Через кожні три кроки вони нахилялись, спускали руки до землі й зривали зелені травинки. Так зображали вони, як олені пасуться.

Коли танцівниці поверталися спиною, глядачі бачили намальовані на них фігури. І всі знали, що перед ними тали — рогаті олениці.

Та ось Каху перестала бубоніти. Фао допоміг їй підвестися. Мати матерів провела в повітрі пальцем: це вона обгородила себе зачарованим колом. Всі посхоплювалися зі своїх місць. Діди й баби, матері й дівчата, підлітки й малі діти утворили танцювальне коло.

Поза колом лишилися тільки три тали й сама Каху. Губи старої й далі ворушились. Тим часом вона пильно шукала когось очима. Із дорослих чоловіків у танку брав участь тільки один — Тупу-Тупу, умілец по обробці кременю і найкращий майстер-зброяр. Його списи були найвищими зразками зброярського мистецтва. Але Тупу-Тупу був кульгавий. Скалічена нога робила його нездатним до полювання.

Раптом Каху простягнула свою палицю і доторкнулася до Уа, який саме проходив повз неї. Він був найросліший з-поміж підлітків. Руки й ноги мав стрункі, а стан гнучкий, як молода берізка. Очі його сяяли: на верхній губі злегенька засіявся рудий пушок.

Всі зупинилися. Уа, густо почервонівши, вийшов з кола. Каху подала йому палицю з обугленим кінцем - чарівного списа в обряді заклинання звірів. Тепер почалася найголовніша частина чаклування.

Коло танцівників знову рушило. Жінки й дівчата співали. Спів їхній був одноманітній, дикий. Вони співали про те, як сходило сонце з-за синього лісу, як вийшли на болото три білі олениці—стали поскубти  зеленої травиці й солодкої морошки. Тут виходив з лісу молодий Уа мисливець. В руках у нього гострий спис, в лобі пильне око, а в серці молодца гаряча кров.

У цей час Уа опустився на землю. Розмальовані матері ходили навколо вогнища і рвали траву. А хлопчик, стискаючи в руці уявного списа, підповзав до них усе ближче й ближче. Він зображав, як підкрадається мисливець, як вистежує здобич і розраховує свій напад.

Враз він зірвався на ноги й з криком замахнувся обвугленою палицею. Жінки, дівчата й діти пронизливо заверещали, а розмальовані матері кинулися втікати. Обличчя їхні пополотніли від жаху, очі широко розкрилися. Вони щодуху бігали навколо танцівників.

Найважче було товстій Оззі. Вона задихалася, ноги їй підкошувала втома. Уа швидко наздогнав її і ткнув обвугленою палицею в спину. Новий пронизливий вереск розітнув повітря, і Огга, добігши до ведмежої шкури, впала ницьма в густу пухнасту шерсть.

Фао підійшов до неї із своїми фарбами. Він провів вуглинкою чорну лінію від червоного кружечка догори, а охрою — червону смужку вниз. Це означало, що спис мисливця пробив серце і з нього бігла червоною цівочкою кров.

Одну самицю було вбито, але гра тривала. Тепер Уа ганявся за Уаммою. Це були не син і мати: це був розпалений