Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

«А вона мужньо тримається, — сміявся у душі. — Я вже готовий до найгіршого. Уявляю, що на мене чекає, коли приїдемо і зійдемо на перон. Впевнений, отримаю заслуженого ляпаса. І навіть не ображуся. Бо ця хороша, мила дівчинка дуже прикрасила мені сьогоднішній паскудний початок дня», — ніжно подумав і важко зітхнув.

За дві хвилини електричка зупинилася на кінцевій станції у Мужієві. Народ почав виходити з вагону. Марат затримався, спостерігаючи за незнайомкою. Був упевнений, що чекатиме його на пероні, аби кинути в обличчя все наболіле. Вона змішалася з людьми. Він на мить втратив її з поля зору.

Повільно вийшов. Роздивився навкруги. Нікого знайомого.

У грудях щось незвично защеміло.

Не дочекалася?

Отак просто пішла, ніби нічого й не було? Наче й не пережили вони оці неповторні три години?

Не може бути. Щезла.

Мов чиста краплина вранішньої свіжої роси, розчинилася у сірому натовпі.

І все.

Кінець.

Немає.

Лія Турганова — молода спадкова скрипалька. Єдина донька своїх відомих батьків. Музика у їхньому домі, мов жива істота: коли вона звучить — усі слухають, насолоджуються. Скрипка Ролана Турганова, батька Лії, колись грала по всій Європі. Його ім’я й сьогодні на устах викладачів музичних навчальних закладів.

Закономірно, що дівчинці, яка народилася, коли матері вже було сорок два роки, а татусеві поза п’ятдесят, теж успадкувався музичний талант.

Пізня дитина була жадана й кохана. Адже раніше створити повноцінну сім’ю у Турганових не було змоги, вони присвятили себе творчості. Та на схилі літ зрозуміли: слава пройде, немає нічого гіршого за одиноку старість.

Уперше маленькі рученята торкнулися смичка, коли Лії виповнилося два рочки. На думку батька, вона зразу взяла його правильно: першими трьома пальцями, піднявши мізинець. Так грав віртуоз Турганов і саме таку позицію руки вважав найправильнішою. Відтоді заняття на скрипці стали для дитини щоденними.

Проте це не приносило донечці задоволення. Вона грала якось без настрою, наче з примусу.

— Ніби й здібна дівчинка, а вчитися не хоче, — бідкався Ролан дружині.

— Не переживай, вона ще маленька. От підросте — спасибі скаже, що ми розвивали у ній талант, — заспокоювала жінка.

— А може вона прагне чогось іншого? — замислився батько. — Треба спробувати, наприклад, спорт.

— Я не хочу навіть припускати, що наша дитина не знатиме ціну музики, — засмутилася мати. Видно було, що чекала від доньки більшого.

— А хто каже, що вона має вибір? — пожартував Ролан. — Нехай опановує і те, що любить, і те, що мусить. Є ідея, — хитро примружив очі.

Якось сім’я Турганових відвідала місцевий кінний клуб.

Треба було тільки бачити ту безмежну радість у маленьких оченятах, коли дівчинка вперше сіла на коня. Трималася у сідлі так, наче вже вміла їздити верхи. Батько світився від щастя.

— Оце воно! — вирішив. — Улюблене заняття налаштує її на потрібну хвилю. Вона займатиметься музикою з повною віддачею.

Спочатку дружина поставилася до ідеї чоловіка песимістично. Але швидко поміняла свою думку, коли побачила результат. Після тренувань у кінному клубі Лія аж бігла до скрипки. Пояснити це явище було важко, але план Ролана спрацював.

— Психологи кажуть, що творчі люди — особливі. Їм до всього потрібен поштовх. Немає натхнення, немає роботи. От ми й дали нашій кровиночці відповідне натхнення, аби грати, — радів батько.

Творча натура Лії проявилася ще у ранньому дитинстві. Вона росла вразливою, чутливою. Важко спілкувалася з однолітками.

— Якась вона у вас некомунікабельна, — скептично жартували інші батьки на вулиці, коли Лія відмовлялася гратися з їхніми дітьми.

Мама боляче сприймала ці слова. Але міняти щось не намагалася. Вона з чоловіком розуміла: у Лії ніжна, вразлива душа. Дівчинка не підпустить до себе будь-кого. А кому повірить і полюбить — то на все життя…

Минули шкільні роки. Як і планувалося, Лія вступила до музичної академії. Навчання там коштує дорого. Але Турганови — люди небідні, тому дівчина продовжувала займатися кінним спортом і професійною музикою.

Скрипка у її руках просто ридала. Велику роль у цьому відігравав не тільки талант Лії, а й професійний інструмент.

Це була та сама скрипка, з якою Ролан об’їздив півсвіту. Тепер вона у руках його донечки звучала не гірше.

— Ця дівчина має величезний дар, — казали викладачі академії. — Їй нічого робити в Україні. На неї чекає велике майбутнє за кордоном. Лію визнає світ, бо не грає, а душу виливає. В її руках скрипка не звучить, а розриває серце, плаче. Наче не музику слухаєш, а людські ридання.

Та сама вона своє майбутнє пов’язувала не з музикою, а з кіньми. На відміну від батьків вважала, що скрипка допомагає їй зблизитися з твариною, яку обожнює, а не навпаки.

Кобила Адель, яку Ролан викупив у кінному клубі для дочки, була її справжнім другом. Лія могла проводити у конюшні цілі дні, ще й залишатись до пізньої ночі. Це не означало, що дівчина не спілкувалася з однолітками. Турганова з капризного малого дівчати давно перетворилася на красуню: довге каштанове пишне волосся, струнка фігура, великі блакитні очі, пишні модельні губи.

Хлопці задивлялися на неї. Та Лія була неприступна. На відміну від однокурсниць в академії, які у свої двадцять вже й забули, що таке цнота, вона зовсім не поспішала жити. Вважала, що кохання має бути одне і назавжди. «Навіть уст її не торкнеться сторонній чоловік», — вирішила.

Така позиція дівчини тільки підігрівала інтерес сильної половини. Але вона не грала на публіку, не набивала собі ціну. Таке вже було її ставлення до життя. Не шукала принца на великому білому залізному коні. Усвідомлювала, що кохання може й оминути її скромну творчу особистість. Так буває. Люди інколи живуть одинокими. Часом думала, що, може, воно б і на краще, бо відчувала, що зради не переживе, вдруге не полюбить, не зможе, загине.