Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

— Любі друзі й рятівники! — мовив Бікі. — Я давно вже мав вам усе розповісти, і якщо не зробив цього по дорозі сюди, то тільки тому, що ваші голови були над, а моя — під водою.

— Авжеж, — підтвердив Йонатан, вмощуючись ближче біля вогню і кладучи позначену навскісним шрамом голову на лапи.

— Досить вступів, — поквапив його Ерик. — До речі, старий. Давай відверто зразу по суті. Що ти там накоїв? Бо ці мотоцикли, вертольоти, міліція…

Крилатий боявся, що його незабаром зморить сон, тому хотів почути найцікавіше.

— Місяць тому я почав працювати в «Самексі» рекламою нової моделі чотиримісного, але не надто великого автомобіля, — став розповідати Овальний. — Сидів собі тихенько у ванній, а коли хто-небуть із клієнтів мав сумнів, чи поміститься в машині з дружиною і двома дітьми, або ж, у гіршому разі, з опасистою тещею, директор відчиняв двері до ванної — і я випливав, демонструючи напис: «Власний — завжди прекрасний». Перекладач тлумачив його іноземною мовою, а я повертався, і покупець уже сам читав напис на моєму панцирі: «BUY» або «ПОКУПАЙТЕ», «ACHETEZ» або «COMPRA», тобто запрошення купувати.

У цьому місці Йонатан погладив вуса і схвально ворухнув хвостом на знак того, що належно оцінює чисту вимову англійського «бай», російського «покупайте», французького «ашете» й італійського «компра».

Ерик мов не знав і, щоб цього не показати, заходився чистити пір’я лимонного светрика і вилоги жилетика.

— У ванній було темно, бо фірма ощадила на електроенергії, а хлорована вода тхнула милом, бо директор економив газ і під виглядом того, що йому завжди треба мати представницький вигляд, мився після роботи сам і приводив митися своїх численних членів сім’ї та інших родичів, — розповідав далі Бікі.— Однак я не вередував і щодня приходив на восьму годину на роботу, оскільки гроші мені були потрібні, як вода. А може, навіть більше…

Тут Овальний замовк на хвилину, і Ерикові, що сидів на гілці, здалося, ніби щось блиснуло йому в оці. Якщо це навіть була сльоза, а не роса, то змахнув Бікі її до затоки так швидко, що Йонатан встиг помітити лише, як затремтіла забарвлена відбитим полум’ям вода.

— Вчора ввечері директор привів купатися свою тітку, кравчиню за фахом, у якої перед салоном розсипалося стільки шпильок, що в його машині виявилося зразу два проколи в шинах. Запасне колесо він мав тільки одне, тож зняв друге з рекламного зразка, а сьогодні вранці мене поставили як ви-о-ко.

— Як це? — не зрозумів Ерик. — Що за ви-о-ко?

— Виконуючого обов’язки колеса.

— Живе створіння замість сталевого обода і гумової шини? Замість колеса? — обурився Йонатан.

— До того ж заднього, — уточнив Бікі.— Я весь сховався під панцир і, підтримуючи задню вісь машини, страждав фізично і морально, бо всі в магазині дуже смерділи сигаретами, а директор, запеклий нікотинник, запалюючи одну екстра-міцну від другої супер-ароматизованої, казав: «Нічого йому не буде. Зрештою, тільки на штатних працівників поширюється охорона праці, а він у нас на підрядній роботі, та ще й тварина». Секретарка щирила зуби, не виймаючи з рота імпортної сигарети,і притакувала улесливо: «Хі-хі-хі! Звичайно».

— Щуряче поріддя! — муркнув Йонатан.

— Цур їй та пек! — лайнувся Ерик.

— Не знаю, що б зі мною сталось, якби не панна Зося — наш кур’єр. Вона зволожувала мені голову, плавці й хвіст, вдаючи, що поливає квіти, і навіть зірвала й засунула під панцир листок із пальми, яка, правда, теж конала в тютюновому диму. Може, сяк-так я й дотерпів би до того моменту, коли мали привезти камери з вулканізації, якби не опасистий клієнт, який хотів закупити велику партію наших машин моделі «афро-демо-люкс». Він уважно обдивився рекламний зразок, постукав у мій панцир і, облизавши губи, спитав, чи до всіх проданих машин фірма додає обід. Розумієте? Постукав і спитав, а потім умостився на передньому сидінні.

Вітер перестав шелестіти листям, вода перестала хлюпати об берег, і зробилося так тихо, що всі почули потріскування пригасаючого вогню.

— Директор не зрозумів, про що йдеться, і почав щось белькотати про урочистий бенкет, але мені не лишалося жодної хвилини на роздуми. Хоч би який ти був ласий для когось, навряд чи це тішитиме, коли тебе з’їдять. Я блискавично…

— Ми, коти, на щастя, не дуже смачні,— тихо муркнув Йонатан.

— Я блискавично висунув плавці й хвіст, сильно відштовхнувся і впав горизонтально. Вісь з глухим стуком вдарила в панцир. Директор підскочив підтримати «афро-демо-люкс», а клієнт вилетів на нього. Вони розлетілися в різні боки, наче дві більярдні кулі. Один збив із ніг секретарку і заклинився над письмовим столом, а другий, врізавшись у пальму, в’їхав разом з нею всередину «афро-демо» і захряснув за собою дверцята, що ще раз довело — машина була місткою. Я дременув, не дивлячись навіть, де хто…

— Дуже правильно зробив! — перевів подих капітан Коот. — Бувають ситуації, коли треба негайно давати задній хід і, блискавично зманеврувавши, відірватись від противника.

— Або ж летіти, скільки є сили в крилах, — простодушно уточнив Повзик.

— Мої плавці тільки у воді схожі на крила, — зітхнув Бікі.— На березі було скрутно, надто що директор уже викликав підмогу по телефону, трактуючи мене як