Читати книгу - ""Панургове стадо""

Батьянов не говорив, а майже кричав з хворим гарячковим збудженням. Вплинула, напевно, тільки-но випита пляшка шампанського. А може, цим криком він хотів заглушити нудний біль, який щемів у його серці.

— П’ю за ваше здоров’я! Пийте ж, Пфейфер, якого чорта!

До вуха Араканцева долетів характерний приглушений дзвін наповнених бокалів.

— Ось так! Тепер наллємо ще. А про все інше не турбуйтесь! Я задоволений вами, Пфейфер, надзвичайно задоволений! Ви тепер купили мене цілком, до могили. Шкода, що моє загробне життя недоступне для вас. А то ви, мабуть, і його не відмовилися б купити! Ех ви, скупник душ!

Але чим голосніше, чим схвильованіше кричав Батьянов, тим спокійнішим і холоднішим ставав тон Пфейфера.

— Отже, вирішено! Ви їдете зі мною в Гамбург. Дресируватимете свою ораву в саду Гагенбека. Там спокійніше, ніхто не зверне уваги на таку кількість мавп. А потім уже, коли ми відкриємо карти, я організую свою ферму…

— І призначите мене директором тієї мавпячої ферми? Ні, пастухом! Це звучить шикарно! Так, так, пастухом панургового стада! — кричав Батьянов, і в його крику відчувалась ображена гордість. — Ви купуєте, Пфейфер, буквально панургове стадо, готове йти куди завгодно і робити що завгодно. А першим своїм заступником я призначаю Гамількара! Він буде тим викинутим за борт бараном Дендено, який потяг за собою все стадо. Вам це незрозуміло? Шкода, що ви не читали «Пантагрюеля». Тоді б ви переконались, що Товстий Фрідріх дуже схожий на купця Дендено, власника стада. Жадібний, тупий, самовдоволений і безжальний Дендено! — злісно, клекочуче розсміявся Батьянов.

До Араканцева долетіло сердите сопіння Пфейфера, потім його жирний, пихатий голос:

— З цього дня, полковнику, ви повинні пам’ятати про різницю між нами. Твердо усвідомте собі, хто ви і хто я! З цього дня кричатиму на вас я, а ви мовчатимете. Ясно чи повторити?

Пролунав тихий дзвін кришталю. Араканцев догадався, що Батьянов, взявши в руки бокал, різко поставив його на стіл. Потім настала довга недобра мовчанка, яка порушувалась тільки сердитим сопінням Пфейфера. І Араканцев здивувався, коли почув спокійний, трохи сумний голос полковника:

— Ах, Пфейфер, Пфейфер! Ви хочете ще і познущатись наді мною, принизити мене. Скільки горя заподіяли ви мені! Ви забрали в мене все — честь, свободу, Кубань. Ви спаскудили працю всього мого життя! Я мріяв принести людству користь, полегшити працю людей, а куди ви скерували мою роботу? Я боюсь навіть… боюсь, що моя дівчинка піде від мене, коли довідається про все.

Батьянов помовчав, потім почулись його тверді, чіткі кроки. Мабуть, він впритул підійшов до Пфейфера.

— Але горе вам, жадібний, тупий Товстий Фрідріх, коли ви перетягнете струну! Пам’ятаєте, сьогодні вдень я говорив вам, що в мавп може знову вселитися жорстокий, небезпечний звір, але при умові, якщо?.. Так ось, це «якщо» в моїх руках. П’єр Ло не зміг досягнути чогось, що міститься в самому центрі тваринних емоцій. А я і не намагався з’ясувати, в чому тут справа. Це понад мої знання. Раптом несподівано в слухняному панурговому стаді прокидаються, нехай на хвильку, інстинкти, бажання, поклики звірів, і все їх єство заповнюється злістю, ненавистю або панічним страхом. Найміть один-два десятки спритних, сильних хлопців. Байдуже, який у них ступінь розумового розвитку. Дайте їм батоги і крупнокаліберні револьвери. Вони будуть наглядачами мавп. На всякий випадок! А такий випадок я можу викликати штучно. Бачите цю музичну іграшку? В ній сім свистків різних тонів. Якщо я почну в присутності мавп видобувати з неї звуки у відповідному порядку, тоді… Не дай бог, щоб це сталося! Цей кошмар важко навіть уявити. Ну, що ви тепер скажете?

Пфейфер нічого не відповів. Чути було тільки голосне невдоволене сопіння та поскрипування крісла.

— Чого це ви раптом засовалися, — з неприхованим глузуванням спитав Батьянов. — Не подобається? Але досить залякувати один одного! Ну, пане Мефістофель двадцятого століття, я вам продав свою душу, а тепер мені дуже хочеться спати.

— Завтра я чекаю вас для підписання договору, — сухо сказав Пфейфер. — Готель «Провіданс», апартамент «Д».

Батьянов враз скипів: заговорила кров кубанця, нащадка запорожців і хвацьких чорноморських пластунів.

— Ні, вже вибачте, вельмишановний пане, не прийду я у ваш апартамент «Д»! Ні в чиїх передпокоях я ще стін не обтирав і надалі не маю наміру! Якщо вас цікавить ця справа, привозьте договір сюди, до мене…

Перечекавши, поки затихли десь у дальніх кімнатах кроки й голоси Пфейфера та Батьянова, Араканцев виліз із-за вогнетривкої шафи, де він сховався. Те, що юнак почув, сповнило його серце злістю до Пфейфера і бридливою жалістю до Батьянова. Час було подумати і про відступ, але в голові його панував дикий сумбур. Доплентався до крісла і мертвим мішком упав у нього. Не міг би сказати, скільки часу просидів отак, у стані похмурої прострації. До дійсності його повернули важкі повільні кроки, що пролунали в сусідній кімнаті. Араканцев прислухався. Кроки виразно наближалися до кабінету. А через хвилину (Батьянов, виходячи, не погасив настільної лампи) Араканцев побачив, як завертілась ручка дверей.

Скочив і озирнувся, чогось шукаючи. Вирішив швидко, що найбільш підійдуть важкі портьєри, які прикривали вікна. Навшпиньках шмигнув до вікна і закрився оксамитом. Рипнули двері. Хтось увійшов у кабінет.