Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

що мене здивувало, хлопче. Жодна тварина не вміє орудувати instruments: нічого не вдієш, тварина є тварина - природа, та й квит. Правда, в Бейтензоргу я бачив мавпу, що вміла відкривати ножем такий tin, як це буде - бляшанку з консервами, але ж мавпа - хіба то справжня тварина, сер? Тож я страх як здивувався.- Капітан хильнув пива.- За ту ніч, пане Бонді, я знайшов у тих shells вісімнадцять перлин. Були малесенькі, були й більші, а три - як кісточка з вишні, пане Бонді. Як кісточка.- Капітан ван Тох поважно закивав головою.- Вранці, коли вертався на судно, я казав собі: Captain van Toch, це тобі приверзлося, сер; ти, добродію, був п’яний і таке інше. Але що з того, коли в кишені у мене лежало вісімнадцять перлин! Ja.

- Такого чудового оповідання я ще ніколи не чув,- прошепотів пан Бонді.

- От бач, хлопче! - зраділо сказав капітан.- Удень я все обміркував. Я буду тих ящірок... приручати, так? Приручати й навчати, а вони носитимуть мені pearl-shells. 47 Там їм, певне, ліку немає - в тому Девл-Беї. Отож я ввечері знову подався туди, тільки вже трохи раніше. Як почало заходити сонце - бачу, ті ящірочки вистромляють з води голови, то тут, то там - по всій затоці. Аж раптом дивлюсь - акула: спинний плавець з води виглядає. Тоді враз бурхнуло, плеснуло - і одну ящірочку мов лизень злизав. Я нарахував тих акул дванадцять, коли вони на заході сонця спливалися до Девл-Бею. Пане Бонді, ті падлюки за один вечір зжерли більш як двадцять моїх ящірок! - вигукнув капітан і розлючено висякався.- Ja, більш як двадцять! Воно й звісно, така гола ящірочка зі своїми лапками від акули не оборониться. Я трохи не плакав дивлячись. Якби ти сам побачив...

Капітан замислився.

- Я, розумієте, дуже люблю тварин,- сказав він нарешті й підвів на Г. Х. Бонді свої голубі очі.- Не знаю, як ви на це дивитесь, captain Бонді...

Пан Бонді кивнув головою на знак згоди.

- От і добре,- зрадів капітан ван Тох.- Вони страшенно славні й розумні, ті tapa-boys; почнеш їм щось розказувати - вони тебе так слухають, як собака свого хазяїна. А найбільше - оті їхні дитячі рученята... Розумієш, хлопче, я старий парубок, родини не маю... Ja, старому чоловікові гірко самотньому,- мурмотів капітан, перемагаючи хвилювання.- Страх які славні ті ящірочки, нічого не вдієш... Якби тільки акули не жерли їх так! І коли я на них, на тих sharks, став кидати каміння, то й вони, tapa-boys, теж почали кидати! Ти, пане Бонді, не повіриш. Звісно, далеко вони докинути не могли, бо ручки у них зовсім куценькі. Але диво це велике, брате. «Ну, коли ви такі молодчаги, хлоп’ята,- кажу я їм,- то спробуйте моїм ножем розкрити скойку». І поклав ніж додолу. Вони хвилинку соромились, а потім одна спробувала: взяла ніж і стромляє кінчик між ті шкаралупки. Розламуй, кажу їй, розламуй: поверни отак-о ніж, і все. А вона, бідолашечка, пробує, пробує, аж ураз хруснуло - і скойка розкрилася. От бач, кажу. Нічого хитрого й нема. Колц це зуміє якийсь там поганин, батак чи сингалець, то щоб tapa-boy та не зумів?.. Не міг же я, пане Бонді, тим ящіркам показати, що це якесь казкове marvel 48 і чудо, коли тварина зуміє таке. Тепер-то я можу признатися, що був... що був... ну, зовсім thunderstruck.

- Приголомшений,- підказав пан Бонді.

- Ja, правильно. Приголомшений. Усе це так мені влізло в голову, що я не знімався з якоря ще день. І ввечері вернувся до того Девл-Бею та знову дивився, як sharks жеруть тих моїх ящірок. Того вечора я, хлопче, заприсягся, що так цього не полишу. І їм теж дав своє слово честі, пане Бонді: «Tapa-boys, captain van Toch присягається вам під оцими ясними зорями, що порятує вас».

 

4. Комерційне підприємство капітана ван Тоха

 

 

Капітан ван Тох вимовляв ці слова з таким запалом і хвилюванням, що у нього аж волосся на потилиці наїжачилось.

- Ja, сер, таку я тоді склав присягу. І відтоді, брате, я вже не мав і хвилини спокою. В Батангу взяв відпустку й послав тим панам до Амстердама сто п’ятдесят сім перлин - усе, що наносили мені мої тваринки. А потім розшукав одного такого типа - даяк був, а shark-killer 49 - убивав акул ножем у воді. Страшенний злодюга й душогуб. Тоді разом з ним подався на одному невеличкому tramp 50 на Танамасу й кажу: тепер, fella, 51 ти вбиватимеш тут акул своїм ножем. Я хотів, щоб він винищив тих акул і вони дали спокій моїм ящіркам. Він був такий душогуб і поганин, той даяк, що нітрохи не боявся тих tapa-boys. Чорт чи не чорт - йому було байдуже. А я тим часом робив на тих lizards свої observations 52 та experiments 53 - та стривай, у мене є такий корабельний журнал, я до нього щодня все записував.

Капітан вийняв з нагрудної кишені великого блокнота й заходився гортати його.

- Яке у нас число сьогодні? А, так, двадцять п’яте червня. Ну, то візьмімо тоді хоч би двадцять п’яте червня минулого року. Ja, ось воно. «Даяк забив акулу. Lizards страшенно цікавляться здохлякою. Тобі…» Це була одна така ящірка, невелика, але дуже кмітлива,- пояснив капітан.- Я ж мусив подавати їм усякі імена, щоб було як писати про них у журналі. «Тобі стромляв пальці в дірки від ножа. Увечері носили сушняк мені на багаття». Це нецікаве,- мурмотів капітан.- Я знайду якийсь інший день. Ну, хай двадцяте червня… «Lizards будували далі свій»… як це буде - jetty?

- Греблю?

- Ja, греблю. Таку dam. 54 Отже: «Будували далі свою нову греблю на північно-західному кінці Девл-Бею». Слухай, це було диво, а не робота! - пояснив капітан.- Справдешній breakwater.

- Хвилеріз?

- Ja. Вони клали на тому боці свою ікру й хотіли мати там тиху воду, розумієш? Це вони самі придумали там зробити таку