Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 У той рік, коли я розлучився з Анною, Гучний, якого знало все місто, згнив живцем і більше не народився.  На світ з'явився якийсь  Єгор Олександрович Шумаков.  Йому довелося повстати з попелу і довести всім, що його варто поважати і боятися.  Я різко залишився один - через півроку після розлучення з Аннусею загинув батько в автокатастрофі, а мати впала в кому і донині лежить майже овочем в спецустанові.  Компанія, в якій я був всього лише вільним слухачем на засіданнях ради директорів, стала тільки моєю, і я ні хрена не розумів у тому, як вона влаштована і як працює.  Злетілася купа стерв'ятників, як на падаль.  Ще на похоронах почали пропонувати гроші.  Ставки, як на аукціоні: хто більше дасть.  А я в шоці.  Для мене смерть батька була несподіваною, стрімкою.  Я не був готовий залишитися один з усією цією махиною, якою він керував протягом усього свого життя.

 Але я б її не продав.  Здох би, але не дозволив чіпати.  За лічені місяці я вивчив про неї все.  Макарич, помічник батька, ввів мене в курс справи, і вже в наступному році я сам укладав угоди, які принесли перший прибуток за місяці простою.  Деяким, особливо настирливим, довелося показати, що переходити мені дорогу загрожує зіпсованим здоров'ям, а іноді навіть інвалідністю або банкрутством.

 Я влився в той світ, де немає слабкості, немає компромісів, є стадо  і заганяє його хижак.  Є своя ієрархічна драбина і, якщо не видерти місце під сонцем зубами і кігтями, тебе швидко заштовхають у нішу «третього світу», а потім і зовсім «зіллють» більш великому підприємству.  Я не вилазив із офісу і відряджень, не давав собі продихнути.  Уночі спав по чотири години.  Лягав під ранок, щоб відрубатися і на хер не думати про цю суку перед тим, як заснути, інакше вона мені присниться.  А вона снилася все одно.  Часто.  Я б вважав за краще ніколи, але у моєї підсвідомості були на цей рахунок свої плани, і вона видавало мені її в різних ракурсах.  Але завжди незмінно красиву.  Ніжну.  З цим пронизливим поглядом яскраво-синіх очей.  Нютка-незабудка.  Незабутня і не вбиває тварину.  Безсмертна.  А які в них з'являлися кристально чисті сльози, і я все ... я був згоден для неї на все.  Я міг би для неї вбивати, якби попросила, але вона була занадто жалісливою.  Або грала роль.  Уміло, талановито, геніально. Іноді снилася в моїх обіймах, гола, звивається піді мною, поки я люто входжу в її тіло, закинувши ноги на плечі, і тону в цій безодні незабудкового погляду.  Смішно, але я і квітів-то таких не знав.  Вона показала.  Подобалися вони їй.  Анні взагалі подобалося все просте, те, на що нормальні дівчата не дивляться.  І саме це зводило мене з розуму.

 Мені здавалося, що ніхто і ніколи не буде любити мене, як вона.  Ідіот.  Любов робить людей сліпими, глухонімими моральними інвалідами з ампутованим розумом.

 Мене любили й інші жінки.  Моя дружина, мої коханки, мої повії.  Любили по-різному:  хтось мій член, хтось гаманець, хтось мою фізіономію.  Були ті, хто любив усе разом - це моя дружина, з якою я одружився в стані афекту, як каже Фашист.  Одружений я був і досі, дітей вона мені так і не народила, і, якщо чесно, я не особливо хотів.  Я намагався її полюбити.  Чесно намагався.  Вона непогана, розумниця, красуня, у справах фірми розбирається, не лізе нікуди, мозок особливо не виносить.  А я дивлюся на неї, і дратує в ній все від кінчиків пофарбованого білого волосся до кінчиків її матових білих довгих нігтів.  Я б розлучився, але мене міцно переплело з фірмою її батька, ми разом розробляли чотири проекти новобудов і торгових майданчиків у чотирьох провінційних містах, де не було навіть нормального дитячого парку.  І поки я не вичавлю з цих проектів усе, що мені потрібно, про розлучення не може бути й мови.  Крім того, вона підтримувала мій статус - Олена Шумакова.

 У наш будинок її привела моя мати.

 «Познайомся, синку, це Оленка.  Дочка Арсенія Федоровича Добронравова ».

Оленочка, яку потім я ставив раком у вбиральнях клубів або долілиць укладав на капот своєї машини, а іноді і просто давав у рот, щоб спустити нашвидку руку і не паритися.  Виявляється, батько давно вів справи з Добронравовим, але я в це не вникав.  Потім довелося вникнути і не тільки в це.  Потім довелося іноді забувати, що я людина, підминати під себе компанії.  Зносити житлові будинки, викуповувати задешево квартири.  Світ великого бізнесу жорстокий і несправедливий.  Утім, як і самі люди.  Я цьому навчився ще в юності, коли мені зламали ніс за те, що у мене крутий рюкзак.  Мажорам було прийнято вправляти мізки.  Довелося доводити, що не всім, і йти на бокс.

 І не було нічого здатного вибити мене з рівноваги, крім цієї гидоти.  Подивився в особову справу, потім поїхав до її дому.  Побачив наживо.  Знаєте, що означає удар у сонячне сплетіння?  Сильний і несподіваний, коли ні вдихнути, ні видихнути.  Я рот розкрив і вчепився в кермо.  Дивився, як вона йде по тротуару.  Струнка, худенька, у скромній сукні, і волосся по спині в'ється локонами.  У мене звело пальці.  До оніміння. Захотілося їх в її локони занурити і відчути, які вони на дотик.  Я тоді Валеру сам набрав.  Із ним усі справи вів.  Начальник його ледве впізнав, що мені комбінат злили, після того, як він відмовився його продавати, зліг у лікарню.  І, як я розумію, виходити звідти вже не збирався, та й боявся, що люди його на вила посадять.  Він ближче і доступніше, його легше лінчувати, ніж мене.