Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— Ум, привіт, — мугиче нерозбірливо. — У мене запис на восьму, хочу встигнути допити.

— Смачного, — ховаю свою сумку в шафу й дістаю чашку. — Я теж вип’ю, бо потім часу не буде.

На поличці помічаю порожню банку з-під кави й зітхаю. Знову хтось пригостився без мого відома. У нас якесь дивне обслуговування. Каву клієнтам пропонують, але потім чомусь вона зникає з наших банок. Економія для Римми, так сказати. Знаходжу сторічний пакетик з кавовим напоєм і, не маючи вибору, заварюю його. Роблю пару ковтків й виливаю у рукомийник.

— А це що? — питаю, дивлячись на напір води з крана.

— Економія у всьому, — розводить руками Катька. — Каже, що якась несправність.

— А як же ти будеш змивати фарбу з волосся клієнток?

— Отак і буду, довго й нудно, — підводиться дівчина й виходить в зал.
Чую, що хтось увійшов і також поспішаю до роботи. Катя починає стригти жіночку, а я заходжу до своєї кімнатки. Готую своє робоче місце, надягаю маску й рукавички. Чую, що увійшла моя клієнтка, бо впізнаю її вже по голосу. Вона ходить до мене на манікюр майже з самого початку моєї роботи в салоні Римми.

— Доброго ранку, Олю, — виходжу назустріч до неї.

— Привіт, Інночко, — усміхається мені й поправляє свою маску. — Вибач, запізнилась, бо Дмитрик зранку робив мамі скандал, — проходить за мною, а у мене в голові яскравими картинками пролітають спогади про вчорашній вечір. Дмитро… І мій безмежний сором перед цим суворим, але харизматичним чоловіком.