Читати книгу - "Як (не) закохатися в дракона. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Мить – і аналогічне кільце спалахнуло і на моїй руці, пов’язуючи нас двох клятвою. Норберт скептично подивився на цей вогняний аксесуар на собі, тоді подивився на мене і похмуро промовив:

– А ти свою частину обіцянки не промовила, принцеско. Підставиш?

– Завжди підозрюєш все найгірше? – похмуро поцікавилась я. – Не підставлю, звісно. І сподіваюсь, що ти також не намагатимешся втекти!

Усмішка на устах Норберта здалась мені як мінімум дуже підозрілою, і в голові одразу ж застрибали різноманітні дімки про те, як швиденько він може кинути мене тут напризволяще та втекти. Дракон, судячи з того, як він хитро мружився, розмірковував приблизно про те ж саме, але поки що нікуди не здимів.

– Гаразд, – зронила я нарешті. – Я обіцяла тобі свободу – я тобі її дарую. Сподіваюсь, що ти відчуватимеш хоч якусь вдячність за порятунок.

– Аж пищу від захоплення, – уїдливо озвався він. – Давай-давай, принцеско.

Я виразно скривилась, а тоді продемонструвала драконові кульку-закляття, ключ від сітки, і повільно роздушила її двома пальцями

Аби кулька все-таки луснула, довелось докласти чимало зусиль, але я впоралась з цим завданням. Магія потекла підлогою, ковзнула по сукнях, що були тут всюди, та дісталась нарешті дракона. Вона прошила його наскрізь, роблячи магічну сітку видимою, а тоді тонким шаром вогню окутала хлопця. Сітка плавилась під впливом чарів і попелом осипалась до ніг. Я аж запереживала, чи не доведеться пояснювати мадам Тер’єн, що ми тут таке робили, але ні, попелинки миттю зникли, варто було тільки закляттю догоріти до кінця.

Норберт задоволено потягнувся, відчуваючи свободу у всьому тілі. Вигляд дракона миттю став ну дуже задоволеним, на губах розквітла усмішка.

– Нарешті, – рикнув він. – А я вже думав, принцеско, ти хочеш, аби на весняному балу я витанцьовував в цій гамірній сорочці…

– Ні, – хитнула головою я. – На весняному балу ти маєш танцювати в традиційному Альсорійському вбранні.

– Це ти про ті вузесенькі штани, що від колін перетворюються на дві здоровенні труби, та камзол, яким задавитися можна? Ой, ні, – відмахнувся від мене дракон. – По-перше, я на себе добровільно ніколи таке не надягну. По-друге, у мене нема такого традиційного вбрання.

– Нічого, – втішила його я, – ми сходимо з тобою до кравця, Норберте, і замовимо тобі правильний костюм.

– Я не стану те носити.

– Станеш! – обурилась я. – Станеш, ти ж пообіцяв!

– Там не було ані слова про костюм.

– Зате було про пристойність!

– Цього недостатньо.

– Та з головою вистачить.

– Ні! Я не вдягатимусь, мов той клоун.

Я сунула на нього, мов та люта хмара, забувши про те, що знаходжусь у магічному салоні, поруч зі мною сестри Беллер, а мадам Тер’єн взагалі не в курсі, що тут відбуваєтья.

– Вдягатимешся, ще й як! – вигукнула я. – Ти маєш виглядати краще за маркіза Девіса!

– І колготи мені в тому допоможуть? Ой, щось я сумніваюсь. Ваша аристократська альсорійська мода давно уже не відповідає сучасності!

Найгірше, що дракон був цілком правий. Королівські правила проведення весняного балу треба було виправити уже кілька десятиліть як. А краще ще ціле століття тому! От тільки королі у нас консервативні, і батько навіть не думав підписувати правки. Без його ж дозволу ніщо настільки масштабне, як Весняний Бал, свої традиції просто не мало права змінити.

– Мені все одно, що ти думаєш про нашу моду, – пригрозила я, – але я завтра приведу в дім лорда Беллера королівського кравця, і ти повинен там бути, Норберте!

Я сподівалась, що подруги не образяться на мене за те, що я так нахабно назвала їх будинок потенційним місцем зустрічі Норберта з кравцем. Коли підняла погляд на Алісу та Мелісу, щоправда, побачила переляк на їх обличчях, здивувалась навіть тому, як такий факт міг на них жаху нагнати, а тоді й сама почула причину страху сестер.

– Ось сюди він прийшов, шановні вартові порядку, – дзвенів голос мадам Тер’єн. – Так, з Її Високістю! Можливо, вона зачарована, в небезпеці.

– Ховайся, – повернулась я до Норберта. – Швидко!

Йому не треба було повторювати двічі. Хлопець кинувся до суконь і пірнув під пишну спідницю мого майбутнього вбрання на балу, що зараз було надягнуто на манекен. Я тільки й встигла, що поправити тканину, а тоді повернулась до входу в залу. Туди якраз мадам Тер’єн заштовхувала поліцейських.

– Що тут відбувається? – крижаним і воістину королівським тоном поцікавилась я. – Мадам Тер’єн? Мені не мариться, це справді чоловіки у залі, де принцеса обирає собі вбрання?

– О, Ваша Високосте, – охнула жінка. – Я лише…

– Мадам Тер’єн повідомила про те, що сюди проникнув зловмисник, Ваша Високосте, – вклонився один з вартових. – Ми прибули, аби захистити вас…

– І де ви бачите тут зловмисника? – я гордо задерла ніс і схрестила руки на грудях. – Ну? Я чекаю на ваші пояснення, бо мене зовсім не влаштовує те, що мене посеред примірки можуть побачити сторонні чоловіки. Мадам Тер’єн? Як ви це поясните?!