Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Ранок суботи зустрічає мене розколюючим болем в голові, і мамою, що стукає в двері.

— Доброго ранку, ти хочеш зі мною в торговельний центр по магазинах, чи так і валятимешся?

Цього виявляється досить для того, щоб стягнути мене з ліжка, і мама про це знає. Запиваю водою таблетку ібалгіну і несуся у ванну. Дивно навіть, начебто й випила не так багато, а голова чавунна. Сидячи на пасажирському сидінні маминого ніссана, встигаю розмовляти з нею про все на світі і гортати стрічку інстаграму. У запитах вже без подиву знаходжу повідомлення з лівого облікового запису:

«Бачу, ти погано мене зрозуміла. Приготуйся!» До чого готуватися не зрозуміло, але блокувати не поспішаю. Я майже впевнена, що це Федорова і, якщо мій здогад підтвердиться, спати міцно вона перестане. Я мирна, але не варто пхати голову в зашморг.

Мама паркує машину біля «Оушен плази» і вже за кілька хвилин ми вклинюємося в натовп таких же охочих відвідати ТЦ у вихідний день.

Помітивши в одному з магазинів круту толстовку, мчу туди. І що, що магазин чоловічий, якщо мені подобається ця річ? Моя рука вже тягнеться до вішака із заповітним светром, як його хапає хтось квапливіший. Розвертаюся з ввічливою усмішкою, і вона одразу тьмяніє, варто побачити, хто переді мною.

— А ти справді не така, як інші дівчата, Аріно.

— Привіт, солоденький. Будь ласкавий, віддай красивій дівчинці толстовку. До того ж вона все одно тобі мала. — Кажу, дивлячись просто в очі нахабному Вітрову. Так і тягне взяти у фокус по-чоловічому красиві вуста, які вчора так і не торкнулися моїх, але я з силою блокую це бажання.

— Солоденький? Таким ти мене уявляєш, га? — шкіриться цей блазень, а я спалахую.

— А до тебе тільки зараз дійшло, як я тебе називаю? З десятого разу? — піднімаю брови у щирому здивуванні. У навмисне щирому, взагалі-то, не признаватися ж йому, що я вчора пів ночі про його вуста думала. Відповісти Попутному не вдається, бо до нас уже підійшла моя мама.

— Арішко, ось ти де. Туфлі мені не підійшли, залишилися тільки великі розміри, — і, побачивши поруч зі мною Макара, повертається до нього, — Здрастуйте, я Христина, мама Аріни, а Ви...

— Я Макар Вітров, дуже приємно. Ми з Аріною навчаємось в одному університеті, — каже довірливо, а потім раптом, — Хочете кави?

Що? Кави?! С глузду з'їхав? Дивлюсь на Вітрова на всі очі, а він лише мило посміхається, навіть бровою в мій бік не повів. Від нахабного хама не залишилося й сліду, переді мною зараз справжній паїнька! Точніше, перед Христиною Тумановою!

— Звичайно! Приємно познайомитись, Макаре. — відповідає вона, яка, очевидно, вирішила, що зі мною Вітров каву вже погодив.

Хочу відмазатись, але Макар уже вішає на місце ту саму толстовку і, роблячи галантний жест рукою, пропускає нас до виходу.

От же ж шельма!

Спускаємося ескалатором і приземлюємося за один з невеликих круглих столів у «Хачапурі та Вино».

— Моя дочка любить це місце, Ви знали, Макаре? — згадує мама, ніби між іншим.