Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

Як і обіцяв Сергій Михайлович, наприкінці другого тижня своєї роботи Катерина плакала та ладна була втекти з посади секретаря директора з продажу. Втім, хоч до сліз її довели холодні слова керівниці, Юлію Володимирівну дівчина не звинувачувала. Адже це не директорка помилилася стільки разів, що дводенна робота звелася нанівець.

Катерина вийшла з туалетної кабінки, поправила, як могла, макіяж та понуро попленталася до своєї приймальні. Відчинивши двері, здригнулася від чоловічого рева, а потім кинулася до кабінету, бо там щось загриміло.

- Олеже, будь ласка, це ж форс-мажор! - благала Юлія Володимирівна свого розлюченого чоловіка.

- Та коли ти вже второпаєш, що це все принижує мене як чоловіка?! Твоя посада, дохід, робота по дванадцять годин. Невже так складно бути нормальною жінкою?

- Я робила все, що можу... але ти продовжуєш тиснути на мене. Як мені ще підлаштуватися? Я вже не можу цього терпіти!

- Я тисну на тебе? Та ти живеш як у Бога за дверима! Робиш, що заманеться. На мене ***, - Волков скинув руку вгору, і Катя скрикнула, побачивши це.

Чоловік спрямував червоне від люті обличчя на дівчину, зробив кілька кроків до виходу, відштовхнув секретарку дверима та вийшов геть.

- Юліє Володимирівно, з вами все гаразд? - дівчина кинулася до директори, яка поволі сповзала на підлогу.

По щоках жінки полилися сльози.

- Як я втомилася, - ледь чутно видихнула вона, пальці її тремтіли.

- Пробачте, це все через мене, - Катя не знала, як зарадити в цій ситуації, тому просто сіла навколішки поруч.

На мить зависла тиша.

- Єдине, що можна зараз зробити, виправити помилки, - Юлія Володимирівна зітхнула та підвелася, пройшла повз дівчину до дзеркала та ретельно прибрала сліди своєї слабкості з обличчя. - Я так розумію, що ви готові до роботи?

- Так, - з готовністю підхопилася Катерина, щиро захоплюючись силою цієї жінки.

- Тоді несіть свій ноутбук сюди. Для швидшої комунікації. Подзвоніть до відділу доставки та попросіть когось затриматися, щоб підготувати нову комплектацію. Ні, краще я сама подзвоню. А ви підготуйте документацію для підпису. Скільки там пакетів?

- Тринадцять.

Юлія Володимирівна кивнула й взяла свій телефон.

Коли дзвінок було завершено, Катерина вже повністю поринула в роботу за приставним столом в кабінеті керівниці.

- Вам доведеться самій віднести документи, кур'єри...

- Так, звісно я зроблю це.

Впоратися з паперовою роботою вдалося швидше, ніж розраховувала Катерина. Здебільшого через те, що Юлія Володимирівна допомагала на кожному з етапів роботи, навіть розкладала папери по пакунках. Тож підхопивши чималенький стос паперових пакетів, Катерина понесла його у відділ доставки.

Зустрів її чолов'яга середніх років із сріблястими скронями та вусами в уніформі і з геть кепським настроєм.

- Що там у вас за ідіот розстарався? - загримав чоловік щойно побачив Катерину.

- Пробачте, це моя провина... - дівчина й досі не могла знайти куди себе діти, бо через неї іншим людям стільки клопоту.

- А... гхм... Гаразд. Це робота, - вже спокійніше сказав працівник. Гримати на малу з переляканими оленячими очима було шкода. - Ходімо, допоможеш трохи й на тому...

Дівчина слухняно пішла за ним. Допомогала як могла і за годину повернулася до свого кабінету.

Юлія Володимирівна все ще була на місці. Вона сиділа на білій канапці, яку нещодавно встановили в приймальні, та пила каву, зроблену новенькою кавоваркою.

- Тут стало затишніше, - ще раз оглянувши приміщення, промовила вона до своєї помічниці.

- Так, - кивнула Катя, тільки місця стало ще менше.

- Є пропозиції? - звела чорну брову керівниця.

- Зменшити кількість шаф, - Катя й собі ввімкнула кавоварку.

- Так, гадаю, це допоможе, але куди подіти те, що в них зберігається? - спадок від попереднього директора досі був для неї загадковим. Катерина, яка вже трохи ознайомилася зі змістом шаф, впевнено відповіда:

- Деякі справи можна передати в архів. Дещо взагалі знищити... - вона зробила ковток кави, потім ще один. - Але чи це справді доречний час для того, щоб турбуватися про затишок?

- О, ви напевне поспішаєте додому? - схаменулася Юлія Володимирівна.

- Я - ні, - мотнула головою білявка. - А як щодо вас?

- Я не збираюся повертатися додому... - знизала плечима брюнетка. - Думаю, може отут заночувати, на цій канапці.

- Що ви таке кажете? Це ж незручно. Якщо вам нікуди йти, то можете заночувати у мене...

- Доброго вечора, - в порозі з'явився Дмитро. - У директора відділу продажів знову неспокійно?

- Доброго вечора, - майже в один голос привіталися жінки.

- Юліє Володимирівно, ви також тут? - здивувався співробітник відділу безпеки та негайно пояснив свій візит: - Охоронець побачив на камерах Хале... тобто пані Левицьку. От я і вирішив перевірити, чому вона не дослухається до порад.

- Сталася непередбачувана ситуація. Робочі моменти, - від втомленої беззахисної жінки, що сиділа на канапі хвилину тому, нічого не лишилося. Волкова знову перетворилася на директорку. - Я відправляла Катерину Віталіївну з дорученням. Ми вже закінчили. Вибачте за турботу.

- Жодних турбот, - запевнив Дмитро Юрійович. - Вам замовити таксі?

- Якщо вам не складно, - вдячно посміхнулася директорка.

Працівник служби безпеки кивнув та приклав слухавку до вуха.

- То як, ви поїдете до мене? - тихо спитала Катерина, кинувши оком в бік Дмитра.

- Ні, Катю, дякую за пропозицію. Зі мною все буде добре.

Та щось таки було не добре, бо наступного дня Юлія Володимирівна на роботу не приїхала. Вона подзвонила вранці та сказала, що буде відсутня за сімейними обставинами.

Без керівниці основний удар довелося брати на себе Катерині, й це був один з найжахливіших днів на пам'яті дівчини. Затримані на півдня відправлення турбували замовників, керівники відділів та секторів насідали. Та білявка тримала удар, вона намагалася наслідувати поведінку своєї керівниці, випромінюючи впевненість та професіоналізм. Жодної тіні страху чи стурбованості сторонні бачити не повинні.