Читати книгу - "Зона покриття"

Лахмітник сидів на місці третьокласника якої-небудь ньюфілдської початкової школи і всміхався Клаю, шкірячи зуби через розірвану нижню губу. «Як вам це подобається?» — здавалося, запитувала його усмішка. І Клаю знову довелося нагадати собі, що в цьому оскалі можна прочитати що завгодно.

— А хто сьогодні виступає? Вінс Джил?[44] Чи ви, хлопці, зірвали великий куш і запросили Алана Джексона?[45] — Том намагався жартувати, і Клай подумки високо оцінив його зусилля. Однак у голосі Тома звучав страх.

Лахмітник досі не зводив очей із Клая, але на лобі посередині в нього з'явилася маленька вертикальна складка — наче його щось збентежило.

Клай повільно вів мікроавтобус центральною вулицею до парашутної вишки й мовчазного натовпу, що зібрався за нею. Тут теж подекуди валялися трупи. Вони нагадали Клаю дохлих мух, яких часом знаходиш на підвіконні після раптового похолодання. Він зосередився на тому, щоб розслабити руки. Не хотів, аби Лахмітник побачив, як побіліють кісточки його пальців, які стискають кермо.

«І їдь повільно. Спокійно, неквапом. Він лишень дивиться на тебе. А щодо мобільних, то про що інше може думати людина з першого жовтня?

Лахмітник підняв руку і показав на Клая викривленим скаліченим пальцем.

— Ніякого фо-фо, ти, — сказав Клай чужим голосом. — Insanus.

— Так, ніякого фо-фо-ме-ме для нас, ми ж тут всі козли в цьому автобусі, — переклав Клай. — Але ви з цим розберетеся, правда ж?

Лахмітник вишкірився, наче підтверджуючи: так... але маленька вертикальна зморшка з лоба не зійшла. Наче його й досі щось спантеличувало. Можливо, те, що вирувало в голові Клая Ріддела, не давало йому спокою.

Коли автобус під'їздив до кінця центральної вулиці, Клай подивився у дзеркало заднього огляду.

— Томе, ти питав мене, що таке Норт-Енд.

— Вибач, Клаю, але мені вже не хочеться цього знати, — відповів Том. — Може, тому що мене приголомшив розмах зустрічі.

— Ні, але ж це цікаво, — гарячково наполягав Клай.

— Добре, що таке Норт-Енд? — спитав Джордан. Хай Господь благословить Джордана. Допитливий до самого кінця.

— Ярмарок північних округів ніколи не мав особливого розмаху в двадцятому столітті, — сказав Клай. — Звичайна собі маленька паскудна сільськогосподарська виставка-ярмарок, на якій продавали вироби ремісників, продукти і тварин, і все це в Кашвакамак-холі... куди нас, судячи з усього, й запроторять.

Він подивився на Лахмітника, але той і не підтвердив, і не спростував цей здогад. Тільки вишкірявся. Маленька вертикальна складка з його лоба зникла.

— Клаю, обережно, — напруженим голосом застерегла Деніз.

Він повернув голову, глянув крізь вітрове скло і різко загальмував. Із мовчазної юрби, хитаючись, вийшла літня жінка з гнійними рваними ранами на ногах. Вона обминула парашутну вишку, наступила на кілька елементів конструкції кімнати сміху (яку розмітили, але так і не склали, бо пройшов Імпульс), а тоді незграбно побігла прямо до шкільного автобуса. Добігши, жінка почала повільно барабанити по вітровому склу брудними, скоцюрбленими від артриту руками. На її обличчі Клай побачив не жадібну безтямність, яку звик пов'язувати з фонерами, а вираз переляку і дезорієнтації. Знайомий вираз. «Хто ти? — питала Темна Фея. Темна Фея, яку Імпульс зачепив тільки трохи. — Хто я?»

За літньою жінкою, чиє безумне обличчя було менш ніж за п'ять футів від Клая, рухаючись акуратним квадратом, пішли дев'ять фонерів. Її губи ворушилися, і він почув чотири слова — почув слухом і розумом: «Візьміть мене з собою».

«Навряд чи вам захочеться поїхати туди, куди прямуємо ми», — подумав Клай.

А тоді фонери схопили її та потягли назад до натовпу, що стояв на порослому травою майдані. Вона намагалася вирватися, але вони не мали жалю. Клай упіймав її блискавичний погляд і подумав, що це очі жінки, яка побувала у чистилищі, тільки якщо їй пощастило. Скоріше за все, то було пекло.

Лахмітник знову простер руку долонею догори і вказівним пальцем уперед. «Рушай».

Рука літньої жінки залишила на вітровому склі відбиток, прозорий, але помітний. Клай подивився крізь нього і рушив.

4

— Хай там як, — розповідав він, — до тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ятого року ярмарок нічим особливим не вирізнявся. Ті, хто жили у цій частині світу і хотіли покататися на атракціонах, пограти в ігри й просто розважитися, їхали на фрайбурзький ярмарок. — Власний голос здавався Клаєві записаним на плівку. Розмова заради розмови. Це нагадало йому водіїв бостонських «амфібій», що показували туристам різні видатні місця міста. — Але наприкінці століття бюро штату в справах індіанців провело геодезичну зйомку. Усі знали, що ярмарок проводиться практично по сусідству з резервацією Сокабасін. Але геодезична зйомка показала, що північний край Кашвакамак-холу насправді стоїть на землі резервації. З формальної точки зору — на території індіанців. Організатори ярмарку дурнями не були, як і члени ради племені мікмаків. Вони домовилися, що приберуть крамнички з північного краю холу і поставлять там гральні автомати. Так виник Норт-Енд. І ярмарок північних округів ураз перетворився на найбільший осінній ярмарок штату Мен.

Вони під'їхали до парашутної вишки. Клай хотів різко повернути ліворуч і провести автобус між атракціоном та недобудованою кімнатою сміху, але Лахмітник, опустивши долоні вниз, зробив знак зупинитися. Клай зупинив автобус. Лахмітник підвівся і повернувся до дверей. Клай натиснув на важіль, і Лахмітник вийшов. Тоді повернувся до Клая і зробив широкий жест рукою.

— Що він зараз робить? — спитала Деніз. Зі свого місця вона цього не бачила. Ніхто, крім Клая, не бачив.

— Він хоче, щоб ми вийшли, — відповів Клай і підвівся. Й одразу ж відчув, як мобільний телефон, котрий дав йому Рей, вперся у стегно. Якби він опустив погляд, то побачив би його обриси через синю тканину джинсів. Тому обсмикнув футболку, намагаючись сховати телефон. «Мобільник, то й що, всі про них думають».

— Ми виходимо? — злякано спитав Джордан.

— Схоже, вибору ми все одно не маємо, — відповів Клай. — Ходімо, відвідаємо ярмарок.

5

Лахмітник повів їх до мовчазного натовпу. Юрба розступилася, утворивши зовсім вузький прохід від парашутної вишки до подвійних дверей Кашвакамак-холу. Клай та інші проминули паркувальний майданчик, заставлений вантажівками (на бортах кожної був напис «РОЗВАЖАЛЬНА КОРПОРАЦІЯ НОВОЇ АНГЛІЇ» і логотип із зображенням американських гірок). А потім