Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

До речі, понад півстоліття тому — мабуть, у всезагальній ейфорії після закінчення Другої світової війни — прийшов Джон Кейнс з пророцтвом: «Недалеко той день, коли економічні проблеми відійдуть на задній план, де їм і належать бути, а наші голови й серця знову будуть вирішувати питання, які справді мають сенс, — питання життя, стосунків між людьми, творення, діяння й віри»[982]. Навіть попри неймовірне зростання багатства цей день видається нам дуже далеким. І хоч у цьому й не можна звинувачувати математику, та я переконаний, що економіка, яка — унаслідок перебільшеної уваги суто до математики — часто лишає осторонь ширший суспільно-науковий підхід до суспільства (оскільки суспільство — це не лише економіка), і вдає, що вона розуміється на економічних процесах і суспільному контексті загалом, економіка, яка прикидається, що вміє передбачати майбутнє ... саме це трактування і треба звинувачувати.

Мудра людина підлаштується до світу навколо себе, немудра людина весь час намагається підлаштувати навколишній світ під себе. Тому прогрес повністю залежить від людей немудрих.

Джордж Бернард Шоу[983]

14. Майстри правди: наука, міфи й віра[984]

Що таке правда? З чого вона зроблена, яким із органів чуття ми її сприймаємо, яка її сутність? Чи має правда більше спільного з наукою, чи з поезією? Кажучи словами Леві-Строса: «Якщо дивитися в смислі абсолютному, то наука не хоче й не може стверджувати, що в неї є «істина», і це, безперечно, найважливіший принцип наукового пізнання. Наука не є і не хоче бути дефінітивною. Це експериментальна система звичайних дієвих гіпотез ».[985]

З правдою та сама проблема. Сучасна економіка користується для свого пізнання насамперед аналітичними засобами. Втім, правда не завжди аналітична. Нас оточує безліч таємниць, які ми намагаємося зрозуміти, проте наш аналітичний апарат не завжди нам це дозволяє. Тому й з цієї причини нам потрібно відступитися від нашого бажання пізнати всю правду з допомогою науково-аналітичного апарату. Це б мало спонукати нас поводитися набагато скромніше, ніж ми як науковці чи економісти досі були. Завдяки надзвичайному математичному апарату, створеному за останнє століття, вдалося переписати велику частину економіки з безпосередньо словесної мови на мову математичну. Так економіка стала набагато когерентнішою і — певним чином — точнішою. Тільки математика — це лиш мова. Мова, якою можна сказати далеко не все. Та й є ще одна, набагато важливіша річ: якщо ми починаємо розмовляти іншою мовою, то, значить, мали б ставити й інші запитання? Чи й наша увага тепер має спрямовуватися в дещо іншому напрямі тільки тому, що ми навчилися висловлюватися інакше, ніж раніше?

За останні роки мейнстрімна економіка повністю відійшла від початкових тем, пов’язаних із філософією і мораллю, і, навпаки, майже повністю загубилася в нетрях аналітично-технічного апарату. Тільки тому, що ми почали послуговуватися іншою мовою, ми змінили (чи щонайменше суттєво посунули) напрям, у якому економіка розвивається. Просто економіка надала перевагу нашому математичному чуттю, пожертвувавши математично-гуманітарним. Сама ж позитивна й описова економіка — якщо її залишити тільки на неї саму — може бути небезпечною і руйнівною. Вона змушує людину відійти від важливих фактів, власних поглядів, від добра та зла, змушує нас аж занадто перейматися неважливими чи й навіть неіснуючими цінностями; однак що найгірше, вона нехтує суттєвими частинами життя, які самі по собі просто так не піддаються (лише) математичному дослідженню.

Моделі [ідоли] — це ми

Ми бачимо речі не такими, як вони є,

Ми бачимо речі такими, якими ми є.

Талмуд[986]

Після введення певного абстрактного поняття (наприклад, гравітації), яке стає загальноприйнятим, змінюється і наш світ. Після переконливого заведення абстракту наш світ починає сприйматися крізь цю призму. Філософ математики Кольман дійшов висновку, що «як раціональні, самодостатні істоти ми — не лише продукти, але також і співтворці реальності. Науковці, включно з математиками, систематично забувають про цю обумовленість своїх тверджень»[987]. Наукова теорія, модельне пояснення світу, стає невіддільною частиною «реальності» самої. Кожна теорія — це, власне, ідеологія (і термін ідеологія я тут використовую без будь-яких негативних конотацій). Іншими словами, кожна інтерпретаційна рамка формує ідеологію (яка, природно, не повинна бути політичною). Найуспішніші ідеології — це ті, існування яких ми не усвідомлюємо, не знаємо про них, а тому ми ніколи не здогадаємося почати в них сумніватися. Тому на полі боїв різних поглядів перемагає та ідея чи ідеологія, яка настільки глибоко в нас укоренилася, що здається нам «вічною».

У цьому контексті ми — довершувачі створення, аналогічно до того, як у книзі Буття Адам отримав завдання назвати тварин, і цим самим де-факто упорядкувати світ щодо відповідних (аристотелівських) категорій. Ми просто не здатні сприймати світ без інтерпретаційної рамки, в яку ми віримо (нам доводиться й долучатися до її формування). Сюди пасує приклад Вітґенштейна, який сказав, що й око, яке спостерігає за світом, лишається його частиною, хоча й не бачить самого себе. У нашому випадку око — це і є якраз інтерпретаційна рамка, крізь яку ми бачимо світ. Як говорить Девід Г’юм: «Саме на прикладі математики добре видно, що ні в світі, ані в мові не існує будь-яких наперед визначених, натуральних чи природних фактів, тобто що спершу потрібно визначитися з теорією, над якою можемо відкривати факти, що, зрештою, означає також і те, що все могло бути абсолютно інакше»[988]. Факти й «об’єктивна реальність» — fuzzy, тобто розмиті, неоднозначні, вони напрошуються на безліч різних інтерпретацій. Тому досить просто стається, що економісти, які дивляться на одні й ті ж дані й одні й ті ж статистики, зроблять абсолютно відмінні висновки.

Ми використовуватимемо цю рамку (навіть усвідомлюючи її недоліки) аж доти, доки не вдасться когерентно вибудувати нову рамку, створити, так би мовити, «новий світ» (його нову інтерпретацію). Наприклад: упродовж кількох століть світ «поводився» гравітаційно. Абстрактне поняття «гравітації» не мало конкурентів,