Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

— Про це не турбуйся, — відповів Пончик. — Ми візьмемо з собою когось із старих моряків, а їх у нас у Лос-Поганосі багато. У мене навіть є один знайомий безробітний капітан Румбик. Словом, це дрібниці. Був би корабель, а капітани знайдуться!

Розділ тридцять четвертий

НЕЗНАЙКО НА ОСТРОВІ ДУРНІВ

Те, що Пончик розповів про Незнайка, була правда. В усякому разі правдою було те, що він таки попав на острів Дурнів. Після того як Незнайка, Козлика, Клюкву, Мізинчика, Чижика та інших коротульок, що ночували під мостом, затримав поліцейський патруль, усіх їх кинули в поліцейський фургон і повезли в місто Лос-Поганос. Там їх посадили в трюм корабля, де вже потерпали сотні три таких же нещасних. Багато хто з них гірко плакав, прощаючись з рідним краєм. Дивлячись на інших, заплакав і Незнайко, а якийсь товстенький, голопузенький коротулька виліз на порожню бочку, що стояла посеред трюму, й почав усіх втішати. Він був без сорочки, босий, зате в солом'яному брилі і з пістрявим шерстяним шарфом, обмотаним круг шиї.

— Братики! — говорив він, простягаючи до коротульок руки. — Послухайте мене, братики! Не треба плакати. Чого нам шкодувати? Тут шкодувати нічого, а там нам хоч ситно буде. От побачите: ситі будемо — якось проживемо. Не впадайте у відчай! Адже й на острові Дурнів коротульки живуть. А те, що там можна перевернутися на баранів, то це, може, ще й неправда. Хто сказав, що це правда? Мало що кажуть! Поживемо — побачимо.

— От, от, поживеш — побачиш, як станеш бараком! — пробурчав Козлик.

— А ти мовчи! — накинулись коротульки на Козлика. — Його втішають, а він тут з баранами лізе!

— А мені й не треба, щоб мене втішали.

— Тобі не треба, то не заважай тим, кому треба. Геть звідси, поки не дали в шию!

Козлик образився й відійшов. Голопузий тим часом говорив далі, вставляючи майже після кожного слова дві свої найулюбленіші фрази: «Поживемо — побачимо» й «Ситі будемо — якось проживемо!»

Ця мова заспокійливо вплинула на бідолашних коротульок. Вони поступово зовсім заспокоїлись і перестали плакати. Всі одразу повеселішали й заговорили. З усіх боків тільки й чути було:

— Поживемо, братики, — побачимо! Ситі будемо — якось проживемо!

Лише Козлик був похмурий.

— Найшли втіху! — бурчав він. — І баран проживе, якщо ситий буде! Тікати звідси треба.

— Як же ти втечеш? — спитав Незнайко.

— Звідси, звичайно, не втечеш, а от приїдемо на острів, то треба не сидіти склавши руки, а зробити човна й попливти.

Невдовзі корабель відчалив од берега, й почалося плавання. Дорога була довга й важка. Два дні й дві ночі корабель кидало по хвилях. Коротульки, які доти й близько не бачили моря, боялися, що корабель ось-ось перекинеться й потоне. Дві доби вони не могли заснути ні на хвилину й під кінець плавання ледве трималися на ногах. На третій день корабель нарешті ввійшов у тиху, спокійну бухту, й змучених коротульок випустили з мокрого, похмурого трюму.

Бідолахи радісно скрикнули, побачивши зелений берег, на якому росли пальми, персики, бананові, горіхові й апельсинові дерева. Вже й те було добре, що, нарешті, вони могли ступити на твердий грунт і не відчувати, як під ногами все ходором ходить. З дикими криками, писком і вереском коротульки висипали на берег і наввипередки побігли до дерев. Там вони почали стрибати й танцювати з радощів, рвати банани й фініки, персики й апельсини, збивати палицями горіхи з дерев. Наївшись досхочу, вони почали гойдатися на гойдалках, яких дуже багато було між деревами, крутитися на каруселях і чортових колесах, спускатися на килимках з дерев'яних гірок та спіральних спусків.

Несподівано задзвонив дзвін. Не довго думаючи, коротульки кинулися туди, звідки долинав дзвін, і побачили їдальню з великими, відчиненими навстіж вікнами. Біля дверей стояв кухар у білому ковпаку і кликав усіх обідати.

Але їсти нікому не хотілося, бо всі наситились фруктами. Коротульки, роздумуючи, зупинилися біля входу, але в цей час пролунав дзвін з іншого боку. Кинувшись, мов за командою, туди, вони побачили кінотеатр, обліплений від верху до низу кольоровими афішами. На найбільшій афіші було написано величезними літерами:

«Вбивство на дні моря, або Кривавий знак. Новий захопливий кінофільм з життя злочинного світу з убивствами, пограбуваннями, утопленнями, киданнями під поїзд і розтерзаннями диких звірів. Тільки в нашому кінотеатрі. Поспішайте подивитись!»

Догадавшись, що зараз почнеться кіносеанс, коротульки мерщій почали займати місця. Не встигли вони всістися, як погасло світло й на екрані забігали, заметушилися різні підозрілі типи в масках і без масок, з ножами, фінками, кинджалами й пістолетами в руках. Одразу ж появились озброєні до зубів поліцейські. І ті, й ті ганялися один за одним, користуючись найрізноманітнішими засобами пересування: автомобілями, автобусами, вертольотами, літаками, поїздами, катерами, пароплавами, підводними човнами. Всі раз у раз падали, кудись провалювались, шльопались у воду, тонули самі й топили інших, билися чим попало, стріляли один в одного з пістолетів і автоматів. Бідолашні глядачі верещали від страху, дивлячись на всі ці жахи.

Однак гамір у залі поволі стихав і незабаром зовсім ущух. Коротульки, вимучені далекою дорогою, один по одному заснули просто на своїх місцях, не діждавшись кінця картини. Треба сказати, що місця в кінотеатрі були зроблені як м'які крісла з відкидними спинками, такі бувають в автобусах на далеких аршрутах. Відкинувши спинку назад, можна було зручно влягтися і спати, мов у ліжку, не виходячи з кіно. Всі так потомилися, що проспали цілий день і цілу ніч, і прокинулися тільки наступного ранку.

Почувши дзвін, що кликав до сніданку, коротульки повскакували й помчали в їдальню. Смачно поснідавши, вони вибігли з їдальні й почали гратись у схованки, в квача, довгу лозу та інші цікаві ігри. Дехто побіг на гойдалки та каруселі, інші, почувши дзвоник, повернулися в кінотеатр, сеанси в якому починалися з самого ранку, точніше — одразу після сніданку.

Гасаючи один за одним по апельсиновому гаю, коротульки натрапили серед дерев на галявину з великим чотирикутним майданчиком для гри в шарашки. Тут же був цілий набір дерев'яних молотків з довгими держаками й дві шарашки, тобто все, що потрібно для цієї захопливої рухливої гри. Слід сказати, що шарашкою місячні коротульки називають велику дерев'яну кулю завбільшки з коротулячу голову. Таких шарашок для гри беруть дві: чорну та білу. Гравці діляться на дві команди, по дюжині гравців у кожній. Перша дюжина, озброївшись дерев'яними молотками, ганяє білу кулю по всьому полю, стараючись загнати її в ямку в центрі майданчика й не допустити