Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Джек знову попрямував у негритянські квартали.

На південь від 77-ї. Джек закинув іще одну пігулку й розгорнув мапу; черговий у відділку попередив його, що чорномазих тепер просто так голими руками не взяти, якісь червоні агітатори заморочили їм мізки, і тому вони навіть намагаються опиратися, відбиваючись сміттєвими урнами. Тож на обшуки гаражів тепер вирушали команди із трьох осіб: детектив і двоє патрульних. Команди рухалися паралельно обабіч вулиці. Джек мав приєднатися до команди на розі 116-ї та Віллс.

Бензедрин вштирив його добряче — Джекові стало легше на душі. Він приїхав на ріг 116-ї та Віллс: халупи зі шлакоблоків, вікна, прикриті аркушами картону. Брудні вулиці, банди на велосипедах: чорні пацанята вантажили в коробку фрукти. Попереду ліворуч рухалися двоє патрульних, праворуч — копи в цивільному. У руках тримали ножиці по металу та рушниці. Джек припаркувався й приєднався до хлопців, що йшли ліворуч.

Ох і гнила робота.

Постукати у двері, отримати дозвіл на обшук гаража. Три чверті місцевих клеять дурня; потім — знову в гараж і відчиняєш двері, перерізавши замок. Команда, що йде правим боком вулиці, навіть не питає: зрізають замки, тримаючи на мушці хлопців на велосипедах. Пацани з лівої сторони сміливіші; хтось із них кидає в поліцейських помідором. Копи починають стріляти у відповідь і зносять голуб’ятню разом із верхівкою пальми. Запилюжені гаражі ідуть один за одним, і ніде ані сліду «меркурія» 1949 року із номером DG114.

Уже сутеніло, коли вони увійшли до кварталу покинутих будинків — розбиті вікна, зарослі галявини. Джекові стало зле: заболіли зуби, почало колоти в грудях. Раптом з того боку вулиці почулися розгнівані вигуки; слідом за ними команда, що йшла правим боком, зчинила стрілянину. Джек перезирнувся із напарниками — і вся ватага помчала на звук пострілів.

У засраному щурами гаражі стояв їхній Святий Ґрааль: фіолетовий «меркурій» сорок дев’ятого року. Номер DG114, зареєстрований у Каліфорнії на ім’я Реймонда «Солодкого Рея» Коутса.

Патрульні із криками відкорковували пляшки.

Пара чорних дітлахів розповіла, що машину фарбував хтось із місцевих.

Патрульні пустилися в танець.

Джек зазирнув у віконце машини. Між сидіннями лежали три дробовики великого калібру, судячи з усього, дванадцятизарядні.

Поряд із ним оглушливо кричали й радісно плескали один одного по спинах. Дітлахи також заверещали; патрульні дали їм відпити зі своїх пляшок. Джек також зробив великий ковток і розрядив обойму у вуличний ліхтар, рознісши його останнім пострілом. Знову крики — Джек дав потримати свій пістолет негритятам. Думки про Сіда Гадженса розчинилися у повітрі — і він зробив іще один великий ковток. 

Розділ 36

Окремий кабінет у «Тихому океані». Дадлі Сміт, Елліс Лоу, навпроти них за столом — Бад Вайт. Руки в пухирях після трьох днів роботи нон-стоп: його голова ледве не лускала від інформації про сексуальних злочинців.

— Приятелю, — промовив Дадлі, — годину тому ми знайшли машину і дробовики. Відбитків пальців немає, але експерти встановили, що бойок на одному із них стовідсотково збігається зі слідом на гільзах, знайдених у «Нічний сові». Сумочки та гаманці жертв ми знайшли в каналізації неподалік готелю «Тевір», а це означає, що ми впритул наблизилися до розкриття справи. Але нам із містером Лоу потрібен повний набір. Ми хочемо зізнань.

Бад відсунув тарілку. Виходить, все-таки винні ті троє чорномазих, а це ламає всі його плани стосовно Екслі.

— То, значить, знову пустите до нігерів нашого вундеркінда?

— Ні, Екслі не годиться, — похитав головою Лоу, — він занадто делікатний. Я хочу, аби ви з Дадлі допитали їх просто у в’язниці завтра вранці. Рей Коутс лежав у лікарні з вушною інфекцією, але сьогодні повернувся до камери. Я хочу, аби ви з Дадлі приїхали із самого ранку, скажімо, о сьомій.

— А як щодо Карлайсла та Брюнінґа?

— Приятелю, твоя присутність, — засміявся Дадлі, — налякає їх просто до усрачки. Ця робота просто створена для Венделла Вайта, як і інше завдання, яке я планую дати тобі трохи пізніше. Воно тебе зацікавить.

— Офіцере, — додав Лоу, — до сих пір цією справою опікувався Ед Екслі, але тепер ви можете урвати собі шматочок слави. А я на знак подяки за це теж зроблю вам послугу.

— І яку саме?

— Діка Стенсленда звинувачено в порушенні правил умовного звільнення за шістьма пунктами. Дайте нам зізнання — і я зніму чотири з них, і до того ж знайду не дуже суворого суддю. Скажімо, більше дев’яноста днів йому не дадуть.

Бад підвівся.

— По руках, містере Лоу. Дякую за вечерю.

— Завтра о 7:00, — усміхнувся Дадлі. — А чого ти так швидко йдеш? На побачення?