Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

Маргарита відмовилася від свого наміру. «Нема в мене таланту спокушати, – подумала вона. – І протез мені не так уже конче й потрібний!»

Розділ 15,

у якому Маргарита дуже втомлюється,а мама плутає горобців і метеликів,що має дуже позитивні наслідки

Увечері того дня, коли дітям видали табелі, тато повів свою сім'ю до «великого італійця». То була родинна традиція. Цього року святкували не тільки Маргаритин прекрасний середній бал 1,2, але і Гансиків позитивний результат. (Про його середній бал – а він становив десь так 3,8 – присутні воліли не згадувати.) Маргарита не ображалась, а от Меді з цього приводу страшенно обурювалася. Вона ж теж отримала табель, у якому були самі лише відмінні оцінки за винятком «добре» з фізкультури та співів.

Коли тато і мама підняли свої келихи і виголосили привітання Гансикові, Меді гримнула обома лапами по столі й заверещала:

– А чому ви вітаєте його, а не мене?

– Зараз дійде черга і до тебе! – спробував заспокоїти її тато.

– А чому після нього? – не вгавала Меді.

– Бо він доклав більше зусиль, ніж ти, – сказав тато.

– А чому він для своїх четвірок мусив докласти більше зусиль, ніж я для своїх одиниць? – Меді запитально оглянула присутніх.

– Іж, Меді, – сказала мама. – Холодні равіолі не смачні!

– Хочеш ще помаранчевого соку? – спитав тато.

– Я хочу, щоб мені відповіли на моє питання! – заверещала Меді.

– Не будь дріб'язковою, – шепнула Меді Маргарита.

– Якщо задля своїх четвірок він більше працював, ніж я для своїх одиниць, – тріумфально виголосила мала, – то він набагато дурніший за мене!

– В молодших класах у мене теж були самі одиниці, – прошипів Гансик. – Навіть зі співів!

Меді показала брату язика.

– Дурна корова! – закричав Гансик. Меді взяла перечницю.

– Зараз вона опиниться в тебе на черепі, – пригрозила вона. Мама забрала перечницю в Меді. Тато сказав:

– Наступного року я поведу вас до будки з сосисками – це більше відповідає вашому рівню!

– А я би і цього року більше хотіла до будки з сосисками, -говорячи це, Меді зробила широкий жест рукою, який, певно, мав надати ваги її словам, і перекинула Гансикову склянку.

– Цього слід було чекати, – пробурчав тато і нахилився над столом, аби витерти калюжу паперовою серветкою. При цьому він перекинув маленьку вазу з трьома рожевими трояндами. Вода з вази об'єдналася з Гансиковим напоєм, утворивши мармурову калюжу.

– Так, тату, хочу в будку! – верещала Меді. Маргарита подивилася на маму. Мама сиділа, склавши руки на колінах, із дещо відсутнім поглядом. Було видно, що вона відсторонено спостерігає за тим, що відбувається. Дівчина подумала: «Мабуть, ця добродійка зараз хотіла би бути поряд зі своїм Максом!»

Офіціант у чорному фраку дав вказівку хлопцеві у білій курточці допомогти татові витерти стіл. Хлопець у білій курточці приніс три маленькі білі хусточки, розстелив їх на мокрих місцях, запевняючи, що такі маленькі неприємності – це все no problem!

– Коли нарешті принесуть м'ясо? – спитав Гансик.

– Ти щойно впорався з другою закускою! – покартав його тато. – Ми ж тут для того, щоби насолоджуватись, а не ставити рекорди зі швидкості поглинання їжі!

– Велетенські тарілки, а на них – пшик! – поскаржився Гансик.

– Але цей пшик – витвір мистецтва, – повчав його тато.

– А я волів би свинячу печеню, а не витвори мистецтва, -пробурмотів Гансик.

– То йди додому і лягай у морозильник! – заверещала Меді.

– Дивись, щоби я тебе скоро не заморозив! – вигукнув Гансик.

– Скоро ти будеш у Цветлі! – верещала Меді. – Скоро ти взагалі мені нічого не зможеш зробити!

– Не псуйте мені вечерю своїми сварками і колотнечами, – сказав тато. – Погляньте, що нам принесли! – 3 блиском в очах тато подивився на вбраного в чорний фрак офіціанта, котрий котив перед собою візочок. На візочку у два поверхи стояли тарелі з м'ясними стравами під великими срібними ковпаками!

Тато диригував:

– Креветки для моєї дружини, кролик для маленької, телятина для хлопчика…

Маргарита відхилилася назад. «Зараз, – подумала вона, -Меді почне репетувати, що її кролик плаває в соусі і що вона терпіти не може соусу. А тато заявить, що соус – це вершина кулінарного мистецтва. А Меді буде верещати, що вона ліпше з'їла би тарілку фритків замість цієї вершини кулінарного мистецтва!» *

Маргаритине припущення негайно справдилося. Та задоволення вона через це не отримала. Як там полюбляв казати Гінцель? «Сім'я – це слово, яке я викинув зі свого словника», -так він завжди говорив.

У суботу зі самого ранку тато зайшов до Маргарити в кімнату, розбудив її і виголосив довжелезну промову. Він сказав, що йому трохи тривожно від думки, що сьогодні його люба донечка самостійно вирушає на два місяці на чужину. Він застерігав заспану Маргариту від усіх загроз і небезпек, які чигатимуть на неї в дорозі. Гроші вона повинна задепонувати в сейфі місцевого банку для відпочивальників, а денну норму фінансів носити в маленькому мішечку на шиї. Вона не повинна далеко відходити від Конні, який зобов'язався її захищати, має уникати сексу з незнайомими панами, сирі фрукти їсти тільки почищеними, запливати лише на таку відстань, щоби ЇЇ могли почути з берега, накривати брудні покришки унітазів туалетним папером, після години засмагання ховатись у тінь, а на прогулянках не наступати на великі камені, бо під ними можуть чатувати отруйні змії. Не бентежити місцевих мешканців, купаючись голяка, і щодня писати батькам! На той випадок, якщо, незважаючи на всі батьківські поради, щось буде негаразд, «негайно дзвони! Ми все якось владнаємо!» А якщо щось буде негаразд у той час, коли батьки перебуватимуть у Шотландії, «негайно дзвони до моєї секретарки! Вона все владнає!»

І якби Гансик не підганяв тата до від'їзду у Цветль, тому гарантовано спала би на думку ще сотня загроз і запобіжних заходів.

Коли тато з Гансиком нарешті поїхали, мама та Маргарита сіли снідати. Мама пила тільки каву. Вчорашнє меню з восьми страв усе ще лежало в неї у шлунку важким тягарем.

– Гарно тобі відпочити, Маргаритко, – сказала мама.

– Спробую, – сказала Маргарита і схилила голову на мамине плече. – Останнім часом я була не дуже добра до тебе, -пробурмотіла вона.

~ Нічого страшного, – сказала мама.

– Але це було зайве, – сказала Маргарита.

– Ну, не мусиш відразу почуватися винною, – мама засміялася, встала і заходилася пакувати Маргаритині речі.