Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

З'явилися ломи й сокири. Незабаром міцні дубові дошки затріщали. На шхуну зійшов військовий лікар, дожидаючись, коли виламають двері.

У дверях проламали отвір, але масивний залізний засув залишався на своєму місці. Довелося збільшити отвір, і тоді вияснилось, що в скоби замість засува закладено лом. В отвір побачили дві постаті: одна лежала на койці, друга — на палубі. Червонофлотець, засунувши руки в отвір, вийняв лом із скоб і першого впустив у рубку лікаря. Той обережно зайшов туди і схилився над людиною на койці.

То лежав Стах Очерет, підперезаний корковим поясом. Рану Очеретові було непогано перев'язано. Він розплющив очі й ледве чутно подякував, коли йому дали пити. Лікар звернув увагу, що поранений ковтнув лише кілька раз, очевидно, він уже пив. Червонофлотці знайшли поруч кілька пляшок з-під ситра та пива. Лікар здивувався, що у важкопораненого вистачило сили самому перев'язатися й повитягати корки з пляшок.

У маленькій тісній рубці трудно було оглядати. Лікар попросив червонофлотців винести людей на палубу.

Стерновий лежав на палубі з головою загорнутий у шмат старої парусини. Його винесли абсолютно нерухомого. Розгорнули парусину. Рибалка залишався непорушним, він теж був обв'язаний рятівним корковим поясом.

— Він мертвий, — сказав червонофлотець. Тим часом лікар розглядав шкіпера.

— Негайно перенесіть на корабель, в лазарет, — розпорядився він. — Буде жити. Хоча, коли б не пов'язка, то не вижив би через велику втрату крові.

Левко помітив, що на Стахові була не та пов'язка, яку робив він. Очевидно, шкіпер сам спромігся вдруге перев'язатися.

Шкіпера поклали на ноші, він розплющив очі, мабуть впізнавши юнгу та моториста, посміхнувся і знов закрив їх.

Залишалося встановити причину смерті Андрія Камбали, бо це мало бути записано в судовий журнал. Лікар недовго оглядав рибалку і, махнувши рукою, піднявся. Здавалося, Андрій уже закостенів. Поруч стояв дід Махтей. Лікар потиснув йому руки і спитав, чи не нюхає він тютюну.

— Єсть таке діло, — відповів дід.

— Почастуйте, будь ласка!

Дід витяг табакерку і подав лікареві. Той узяв понюшку стертого на порох тютюну, знов схилився над мерцем і підніс ту понюшку до його носа. Всі здивовано стежили. За якусь хвилину всі здивувалися ще більше, дивлячись, як на обличчі стернового ледве помітно почали здригатись м'язи, воно стало морщитись, з-під однієї заплющеної вії викотилась сльоза. Мрець плакав, а через дві секунди так голосно чхнув, що навколо розлігся громовий регіт. Лише дід Махтей серйозно сказав:

— На здоров'я! — а потім лукаво зиркнув на лікаря.

Той сміявся разом з усіма. Марко зрозумів поведінку Андрія Камбали, почав трясти його і кричав:

— Андрію, Андрію, тут усі свої, піратів нема, чесне слово, піратів нема.

Нарешті Андрій Камбала розплющив очі.

Навколо стояв такий регіт, що Андрій першу хвилину був готовий повірити, ніби все, що трапилось перед тим, просто страшний сон. Сподівався, що ось до нього підійде шкіпер і почне соромити за незручну поведінку. Але ставши на ноги і помітивши розбиті двері в рубку, обламану щоглу, військовий корабель і не бачачи Стаха Очерета, перестав ніяковіти.

— А де шкіпер? — спитав він.

— На кораблі в лазареті, — відповів юнга.

— Так де твоя смертельна рана? — допитувався, посміхаючись, дід Махтей.

Андрій Камбала взявся за вухо, воно було продірявлене.

— Колись моряки сережки носили, от і ти тепер носитимеш.

Хоча з Андрія багато сміялися, але нетерпляче ждали, що він розкаже. Стерновий чесно признався, що, почувши постріли і одночасно відчувши, як його обпекло за вухом, упав, певний, що вмирає. Та лежачи на палубі і чуючи наказ Анча, він зрозумів, що до смерті йому ще далеко і додумався прикинутись поки що непритомним. Коли Марко одволік його в рубку, він дуже зрадів, бо весь час боявся, щоб не викинули за борт. У рубці роздивився, що там, крім нього та пораненого шкіпера, нікого немає. Двері були причинені. Тоді вирішив замкнутися так, щоб до нього не добралися, сподіваючись, що пірати скоро залишать шхуну. Знаючи міцність дверей і стін рубки, сподівався за ними відсидітися. Обережно витяг маленький засув і заклав у великі скоби грубий залізний лом. Потім ще задраїв залізною закривкою ілюмінатор. Іноді він засвічував недогарок свічки, знайдений у шухляді. Коли в рубку починали, стукати, його огортав жах, але коли ніхто не стукав, він доглядав Стаха. Добре перев'язав шкіперові рани. Той марив і просив води, але замість води в рубці знайшлося кілька пляшок з ситром та пивом. Андрій напував пораненого ситром, а сам підживлявся пивом.

Коли налетів шквал, Андрій одразу це відчув і, боячись, що пірати потоплять шхуну, обв'язав шкіпера й себе рятівними поясами. Врешті заснув і прокинувся тоді, коли почув, що знов стукають. Він загорнувся в парусину й затулив вуха. Грюкіт у двері нагнав на нього такого страху, що Камбала перестав усе розуміти, а коли його взяли на руки, вирішив, що, мабуть, викидатимуть у море.

— Я цього не боявся, — казав стерновий. — Бо пояс же, — він показував на рятівний пояс, — все одно мене б урятував. Але я турбувався за шкіпера.

За дбалий догляд за шкіпером йому простили боягузтво…

Андрій скрутив грубезну цигарку і зразу повеселішав, коли лікар сказав, що шкіпер житиме, дякуючи його, Андрієвому, піклуванню.

«Буревісник» виконав своє завдання. Треба було повертатися. Щоб швидше приставити рибалок на Лебединий острів, командир наказав узяти шхуну на буксир. Марко попросив командира, щоб «Розвідувач риби» полетів на маяк і дав звістку батькові про врятування сина. Мати й дід теж