Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

– А як же решта? – запитує Вільдана, в її голосі звучать вимогливі нотки.

– Інші хочуть відтягнутися, прекрасна сестро шефа, – блищить білозубою посмішкою Артем.

Вільдана пирхає, але відповідь, здається, її цілком влаштувала. Артем виїжджає з котеджу Бєльського, і через час виходить розслабитись навіть у мене.

– Як ви наснашли? – запитує Вільдана.

– Справа техніки та трохи кмітливості, – відповідає Артем, вирулюючи на вулицях міста, які, незважаючи на пізню годину, все одно заповнені транспортом. Життя вирує: клуби переливаються яскравими вивісками, кафе та бари приманюють погляд. – Потрясли Ірен, ця стервоза думала, що вийде суха з води. Трохи надавали, виклала все як мила.

– Бєльський не дуже розумний, притягти нас до себе, – бурмочу я під ніс. – Це ж перше місце, де шукатимуть.

– Він вважав, що будинок добре охороняється. Та й не думав, що так швидко розколеться Ірен. Ось на що розраховувала вона – не розумію.

– Це ти не зрозумієш, – зауважує Вільдана, – а в неї цього розуму не було з народження. Тільки на секс та брязкальця.

Артем видає смішок, схожий на схвальне пирхання.

Ще якийсь час ми їдемо, я мало не вимикаюсь після пережитого. І навіть здригаюся, коли машина зупиняється. Ми біля будинку Даміра.

– Дівчата, виходимо, – повідомляє Артем. – Вам потрібний відпочинок.

Вільдана щось йому каже, я ж просто мовчки виходжу надвір. Нічна прохолода пробирає до кісток. Автоматом я добираюся до своєї кімнати, приймаю душ та майже падаю на ліжко.

Здається, практично відразу всипаю, провалившись у неспокійний сон.

І прокидаюсь тільки, коли сонце золотить небо, сходячи з-за обрію. Я ледве розплющую очі, перше, що я бачу… Даміра, який сидить на моєму ліжку.