Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

— Кілька лаврових листочків, пучка чебрецю та шавлії — цього цілком вистачить, доки закипить вода, — сказав Сем.

— Ні! — відповів Ґолум. — Сссмеаґол не задоволений. І Сссмеаґол не любить пахучих лиссстків. Він не їсссть ссстебел чи коріння, ні, безцінний, ні, хіба вже помиратиме з голоду чи ссстрашенно занедужає, бідолашний Сссмеаґол.

— Якщо Смеаґол не виконає того, про що його просять, то втрапить у справжню дуже-дуже гарячу воду, щойно ця вода закипить, — гаркнув гобіт у відповідь.

— Сем запхне туди його голову, так, безцінний. Я змусив би його шукати ріпу і моркву, а разом із ними й бульбу, якби зараз була на них пора. Б'юсь об заклад: у цьому краї дичавіє чимало всілякого добра. Я багато віддав би за шість бульбин.

— Сссмеаґол не піде, о ні, безцінний, не цього разу, — засичав Ґолум. — Він боїться і дуже втомився, і цей гобітс не ссславний, зовсссім не ссславний. Сссмеаґол не копирсссатиметься у ґрунті, шукаючи коріння, і моркву, і ту... бульбу. Що ще за бульба, безцінний, атож, що за бульба?

— Кар-то-пля, — відказав Сем. — Батечкова радість. І навдивовижу приємний тягар для порожнього шлунка. Та ти нічого не знайдеш, тож не варто й шукати. Тільки будь добрим Смеаґолом і принеси мені прянощі, тоді я думатиму про тебе ліпше, ніж зараз. Ба більше, якщо ти перегорнеш нову сторінку і не братимешся за старе, то найближчим часом я приготую для тебе ту бульбу. Таки-так: смажена риба й картопля від С. Грунича. Ти не встоїш перед ними.

— Ні, вссстою. Псссувати ссславну рибу, палити її. Давай мені рибу вже і забери сссобі пассскудну сссмажену картоплю!

— Ти безнадійний! — відказав Сем. — Іди собі спати!

Зрештою, йому самому довелося шукати потрібні трави; та далеко відходити він не хотів, бо мусив принаймні бачити те місце, де лежав його сонний господар. Тож Сем трохи посидів, заглибившись у роздуми та пильнуючи вогню, доки закипіла вода. Сонце світило дедалі ясніше, повітря нагрілося, з листя і з дерну випарувалася роса. Невдовзі шматочки кролятини вже закипіли на повільному вогні разом із пучками трав. Сем ледь не заснув — так неквапно спливав час. М'ясо тушкувалося близько години, а він раз у раз штрикав його виделкою та куштував юшку.

Коли, на його думку, і юшка, і м'ясо вже зварилися, Сем зняв казанки з вогню і тихенько підсунувся до Фродо. А той ледь розплющив очі, побачив Сема, нахиленого над ним, і прокинувся зі сну: чергового лагідного та спокійного сновидіння, що його годі було пригадати.

— Привіт, Семе! — озвався Фродо. — Ти не спиш? Щось трапилося? Котра година?

— По світанку минуло десь три-чотири години, — відповів Сем, — і ширський годинник, либонь, показав би, що зараз пів на дев'яту. Нічого не трапилося. Утім, я не сказав би, що все дуже добре: немає ні бульйону, ні цибулі, ні бульби. Я тут приготував для тебе трохи тушкованого м'яса та рідку юшку, пане Фродо. Це піде тобі на користь. Однак доведеться тобі сьорбати її зі свого кубка чи просто з казанка, щойно він трохи охолоне. Я не маю ні мисок, ані чогось путнього замість них.

Фродо позіхнув і потягнувся.

— Треба було тобі відпочити, Семе, — сказав він. — Адже в цих краях небезпечно розкладати багаття. Проте я таки справді зголоднів. Гмм! Невже воно пахне аж сюди? І що ти тушкував?

— Смеаґолів подарунок, — відказав Сем, — двійко молодих вуханів, хоча, мені здається, Ґолум тепер жалкує за ними. Та вони пісні: в юшці немає нічого, крім пучка трави.

Сем і його господар усілися просто серед папоротника і смакували тушковане м'ясо прямісінько з казанків, ділячись старою виделкою та ложкою. А ще вони дозволили собі з'їсти по половині коржа ельфійського хліба. Вийшов справжній бенкет.

— Ф'ю-у! Ґолуме! — погукав Сем і тихенько свиснув. — Ходи-но сюди! Ти ще встигаєш передумати. Тут трохи лишилося, якщо хочеш скуштувати тушкованих кроликів.

Але відповіді не було.

— Ну, гаразд, гадаю, він подався кудись шукати собі щось їстівне. Тоді ми доїмо це самі, — вирішив Сем.

— А потому ти маєш бодай годинку поспати, — сказав Фродо.

— Тільки не засни сам, доки я дріматиму, пане Фродо. Щось я не вельми йому довіряю. У ньому є ще багато від того Виродка — тобто від поганого Ґолума, якщо ти мене розумієш, — і він знову сильнішає. Чомусь мені здається, що тепер цей поганець хоче задушити мене першого. Ми ніяк не знайдемо спільної мови, до того ж він не задоволений Семом, о, ні, безцінний, дуже не задоволений.

Завершивши трапезу, Сем пішов до потоку мити начиння. Підвівшись, аби вже йти назад, він озирнувся на схил. Тієї миті сонце визирнуло з чаду, чи з імли, чи з темної тіні, чи що воно там таке незмінно висіло над горизонтом на сході, й прослало золоті промені на довколишні дерева та галявини. Тоді Сем раптом помітив у сонячному світлі виразну тонку спіраль синювато-сірого диму, що здіймався з чагарників понад ним. І він злякано усвідомив, що це диміло його маленьке куховарське вогнище, яке він так легковажно забув погасити.

— Ет, це нікуди не годиться! Я й не думав, що все так обернеться! — пробурмотів гобіт і поквапився до папоротника. Потому зненацька спинився і нашорошив вуха. Причувся йому цей свист чи ні? Може, то озвалася якась дивна пташка? Якщо ж таки свист, то він долинав не з боку Фродо. Так, ось знову, з іншого місця! Тож Сем щодуху помчав пагорбом угору.

Там він виявив, що невелика гілка, вигорівши до кінця, що вистромився з багаття, підпалила сусідні папороті, а від них уже зайнявся і дерен. Сем миттєво затоптав залишки вогнища, розкидав попіл і поклав шматки дерну на яму. А тоді підповз до Фродо.

— Ти чув свист, а потім ще один — наче відповідь першому? — запитав у свого пана. — Кілька хвилин тому. Сподіваюся, то була тільки пташка, та на це не надто скидається: радше хтось удавав зі себе пташку, так я подумав. Боюся, моє маленьке вогнище таки задиміло. Якщо мій недогляд накликав на нас біду, ніколи собі цього не пробачу. Проте, либонь, навіть не матиму на це