Читати книгу - "Салимове Лігво"

відчуває, як обширний біль паралізує йому лівий бік грудей і ліву руку. Він думає: «Що це ще таке? Моторчик?». Як це буває, саме так воно й є. Джо підводиться і долає півшляху до телефону, коли біль зненацька здимається і валить його з ніг, як вола удар молота. Його маленький кольоровий телевізор белькоче собі далі й далі, і мине ще двадцять чотири години, перш ніж хтось знайде Джо. Його смерть, яка стається о 6:51 вечора, є єдиною природною смертю, що сталася в Єрусалимовому Лігві того 6 жовтня.

На 7:00 вечора пишнота кольорів на обрії скулилася до яскраво-помаранчевої смуги на заході, немов якісь горнила розпалювалися за виднокраєм цього світу. На сході вже зійшли зірки. Вони блищать статечно, як безжальні діаманти. Нема в них ні милосердя о цій порі року, ні втіхи для закоханих. Вони блищать у розкішній байдужості.

Меншим дітям надходить час лягати спати. Час вкладати батькам у ліжечка і колиски своїх малюків, усміхаючись на їхнє пхинькання, що ще рано, прохання залишити ввімкнутим світло. Батьки поблажливо відчиняють дверцята шаф, показуючи, що всередині нічого немає. А кругом них здіймається на темних крилах звірство ночі. Прийшов час вампіра.

  17

Метт неглибоко дрімав, і коли увійшли Джиммі з Беном, майже миттєво скинувся, стискаючи пальці на хресті, який він тримав у правій руці.

Його очі стикнулися з очима Джиммі, пересунулися до Бенових… і загаялися.

— Що сталося?

Джиммі йому коротко розповів. Бен не сказав нічого.

— Її тіло?

— Ми з Каллагеном поклали труп обличчям униз у якийсь ящик, що був там, у підвалі, можливо, це саме той ящик, у якому Барлоу прибув до Лігва. Вкинули його у Роялову річку менше години тому. Ящик наповнили камінням. Скористалися машиною Стрейкера. Якщо хтось помітив її біля мосту, вони думатимуть, що це був він.

— Ви добре впоралися. Де Каллаген? І хлопчик?

— Поїхали до Марка додому. Його батькам треба розповісти все. Барлоу погрожував конкретно їм.

— Вони повірять?

— Якщо ні, Марк скаже батькові, щоб зателефонував вам.

Метт кивнув. Вигляд у нього був дуже втомлений.

— І Бене, — сказав він. — Підійдіть сюди. Сядьте до мене на ліжко.

Бен покірно підійшов, з обличчям спантеличеним і приголомшеним. Він сів, акуратно склавши руки в себе на колінах. Очі в нього були — пропалені сигаретами дірки.

— Ви в розпачі, — промовив Метт.

Він узяв руку Бена в обидві свої. Бен дозволив йому, не протестуючи.

— Це не має значення. Час утішить ваш розпач. Вона упокоїлася.

— Він робить з нас дурнів, — глухо сказав Бен. — Він глузує з нас. З кожного особисто. Джиммі, дайте йому листа.

Джиммі подав Метту конверт. Той видобув з конверта важкий аркуш паперу і почав уважно читати, тримаючи його лише за кілька дюймів від свого носа. Його губи злегка ворушились. Він опустив листа і сказав:

— Так. Це він. Его у нього навіть більше, ніж я собі уявляв. Мене ледь не дрижаки взяли.

— Він залишив її як жарт, — глухо сказав Бен. — А сам завчасно звідти зник. Боротися з ним — це як боротися з вітром. Ми мусимо здаватись йому комашками. Дрібними комашками, які метушаться довкола для його розваги.

Джиммі розкрив було рота, щоби щось сказати, але Метт злегка похитав головою.

— Це далеко від правди, — сказав він. — Якби він міг забрати Сюзен із собою, він би її взяв. Він не віддав би просто заради жарту когось зі своєї Нечисті, коли її так мало! Відстороніться, Бене, на хвильку і розважте, що ви йому вже зробили. Вбили його вірного слугу, Стрейкера. За власним його зізнанням, навіть змусили його самого взяти участь у цьому вбивстві через його невситимий апетит! Як це мусило налякати його — прокинутися зі свого позбавленого сновидінь сну і дізнатися, що якийсь юний хлопчина, неозброєний, умертвив таку страхітливу істоту.

Із зусиллям Метт сів на ліжку. Бен повернув голову і подивився на Метта з цікавістю, яка проявилася в ньому вперше з того моменту, коли всі вийшли з дому і знайшли його на заднім подвір’ї.

— Можливо, це не найбільша перемога, — задумливо вів далі Метт. — Ви вигнали його з його дому, з його обраного дому. Джиммі сказав, що отець Каллаген простерилізував підвал святою водою і запечатав усі двері гостією. Якщо він піде туди знову, він помре… і він це знає.

— Але ж він вислизнув, — сказав Бен. — То яке це має значення?

— Він вислизнув, — делікатно відгукнувся луною Метт. — А де він сьогодні спав? У багажнику якоїсь автівки? У льоху когось із його жертв? Чи, може, у підвалі тієї старої методистської церкви на Мочарах, яка згоріла в пожежі 51-го року? Де б це не було, ви гадаєте, це йому сподобалося, чи він почувався там у безпеці?

Бен нічого не відповів.

— Завтра ви почнете полювання, — сказав Метт, стискаючи руки Бена. — Не тільки на Барлоу, але на всю ту дрібну рибу — а тієї дрібної риби буде вельми багато після сьогоднішньої ночі. Їхній голод постійно невгамовний. Вони їстимуть, допоки не нажеруться до переситу. Вночі він пан, але в денний час ви цькуватимете й цькуватимете його, допоки він не злякається і вшиється звідси або доки не витягнете його, пробитого кілком і верескливого, на сонячне світло!

Під час цієї промови голова Бена підносилася вгору. Його обличчя набуло такої жвавості, що сусідила з жаскою. Зрештою скупа усмішка торкнулася його губ.

— Так, це добре, — прошепотів він. — Тільки сю ніч, а не завтра. Зараз же…

Рука Метта порснула вперед і з неочікуваною, жилавою силою вп’ялася в Бенове плече.

— Не сьогодні. Цю ніч ми проведемо разом — ви, я, Джиммі, отець Каллаген, Марк і Маркові батьки. Він тепер знає… він боїться. Тільки божевільний або святий наважився б наблизитися до Барлоу, коли він недріманний посеред його матері-ночі. А серед нас нема ні тих, ні інших.

Він заплющив очі і тихо продовжив:

— Я починаю пізнавати його, як мені здається. Я лежу тут, у цьому шпитальному ліжку, і вдаю з себе Майкрофта Голмса, намагаюся передбачити його, ставлячи себе на його місце. Він прожив багато століть і він надзвичайно розумний. Але також егоцентричний, як показує його лист. А чому ні? Його его зростало, як зростає перлина, шар за шаром, поки не стало величезним і отруйним. Він переповнений гордістю. Яка є марнославством насправді. І його прагнення помсти має бути всепоглинаючим — тою річчю, перед якою можна здригнутись, але, можливо, також річчю, яку треба використати.

Метт розплющив очі й поважно подивився на них обох. Він підняв перед собою хреста:

— Це його зупинить, але це може не зупинити когось, кого він може використати так, як він використав Флойда Тіббітса. Я думаю, він може спробувати усунути когось із нас цієї ночі… декого з нас, або всіх нас.

Він подивився на Джиммі:

— Я думаю, це було погане рішення — послати Марка з отцем Каллагеном додому до Маркових батьків. Їм можна було зателефонувати звідси і запросити, без пояснень. Тепер ми розділені… і я особливо хвилююся за хлопчика. Джиммі, тобі краще зателефонувати їм… зателефонувати їм зараз же.

— Гаразд, — підвівся той.

Метт подивився на Бена:

— А ви залишитесь