Читати книгу - "Містична річка"

— Він викрутився, — сказав Берден. — Накапав на суб’єкта, який доручив йому вкрасти фургон. Того звали, здається, Стілсон. Атож, Мейєр Стілсон.

Шон чув розповіді про Берденову пам’ять — можна сказати, фотографічну, — але бачити, як чоловік обертається на вісімнадцять років назад і вихоплює з туману прізвища, ніби він розмовляв про них лише вчора, було якось незручно й сумно. Атож, цей чоловік міг би ще довго тут усім заправляти.

— Отже, Гарріс видав свого боса, і його не посадили? — запитав Вайті.

Берден спохмурнів.

— Його відпустили не тільки тому, що він повідомив, хто йому доручив учинити злочин. До нього звернулось Антигангстерське об’єднання, і він допоміг і їм.

— Кого він викрив тепер?

— Ватагу злочинного угруповання «Хлопці з Рестер-стрит» Джиммі Маркуса.

Вайті подивився на Шона, піднявши одну брову.

— Це було вже після пограбування бухгалтерії? — запитав Шон.

— Якої бухгалтерії? — запитав Вайті.

— Тієї, за яку Джиммі відсидів два роки, — відповів Шон.

Берден кивнув головою.

— У п’ятницю ввечері він та один з його спільників пограбували касу. Це забрало в них дві хвилини. Вони знали, коли змінюються охоронці. Вони знали точно, коли повантажать гроші. Вони поставили надворі двох хлопців, які зупинили вантажівку, що приїхала по гроші. Вони були надто вправні, щоб не мати когось зі своїх у штаті або принаймні когось такого, хто працював там уже рік або два.

— Рея Гарріса, — сказав Вайті.

— Атож. Він видав нам Стілсона, а Антигангстерському об’єднанню видав «Хлопців із Рестер-стрит».

— Усіх?

Берден похитав головою.

— Ні, лише Маркуса, але той був мозком тієї компанії. Відрубайте голову, й тіло помирає — вам це відомо? Хлопці з Антигангстерського об’єднання взяли його, коли вранці в день Святого Патріка він виходив зі сховища. Того дня вони мали намір поділити здобич, тому Маркус ніс валізу, напхану грішми.

— Але стривайте, — сказав Шон, — невже Рей Гарріс свідчив у відкритому суді?

— Ні. До відкритого суду справа не дійшла. Джиммі не назвав своїх спільників і взяв усю провину на себе. Його інші злочини, про які було всім відомо, вони не змогли довести. Маркусові тоді було лише дев’ятнадцять років. Чи, може, двадцять. Він очолював ту команду, відколи йому зрівнялося сімнадцять, і не попав під арешт жодного разу. Окружний прокурор обмежився тим, що дав Джиммі два роки відсидки й три умовно, бо добре знав, що у відкритому суді, можливо, не пощастить домогтися й цього. Я чув, що хлопці з Антигангстерського об’єднання були вкрай розлючені, але що вдієш.

— То Джиммі Маркус так і не довідався, що його здав Рей Гарріс?

Берден знову підвів очі від свого календаря й зиркнув на Шона з певним презирством.

— За три роки Маркус вчинив близько шістнадцятьох великих пограбувань. Одного разу він обчистив дванадцять різних ювелірних крамниць у будинку торгівлі коштовностями на Вашингтон-стрит. Навіть досі ніхто не знає, як йому, в біса, це вдалося. Він мусив знешкодити близько двадцятьох різних систем тривоги — систем, приєднаних до телефонних ліній, супутників мобільного зв’язку, який був тоді цілком новою технологією. А мав же ж лише вісімнадцять років. Чи повірите? Вісімнадцять років, а він розшифрував сигнальні коди, яких не могли зламати сорокарічні професіонали. А історія з Келдар Текнікс. Він зі своїми хлопцями проник до будівлі крізь дах, вони блокували частоти, на яких передавалися сигнали про пожежу, а тоді проникли в пожежне відділення й увімкнули вогнегасники. Ми тоді лише могли собі уявити, що вони всі висіли під стелею й чекали, поки вогнегасники виведуть із ладу детектори руху. Той хлопець був падлючий геній. Якби він працював на НАСА, а не на себе, ми та наші дружини з дітьми проводили б вакації на Плутоні. І ви вважаєте, що хлопець із таким інтелектом не зміг би з’ясувати, хто його здав? Рей Гарріс зник із лиця землі через два місяці після того, як Маркус повернувся на волю. Про що це свідчить?

— Це означає, що Джиммі Маркус убив Рея Гарріса, — сказав Шон.

— Або доручив це зробити своєму карликові Велу Севіджу. Послухайте-но, побалакайте з Едом Фоланом із сьомого відділу. Він тепер працює там капітаном, але колись працював в Антигангстерському об’єднанні. Він розповість вам усе про Маркуса та Рея Гарріса. Кожен коп, який працював на Іст-Бакі у вісімдесятих роках, скаже вам те саме. Якщо Джиммі Маркус не вбив Рея Гарріса, то я наступний жидівський рабин. — Він відсунув календар убік і підвівся, підтягуючи штани. — Піду чогось попоїм. Тримайтеся, хлопці.

І він пішов через знайому кімнату, роззираючись навсібіч. Можливо, він тут побачив стіл, за яким звик сидіти, полицю, на якій стояли і його справи разом зі справами інших. Адже він був персоною в цій кімнаті, аж поки ця персона не вирішила закінчити свою службу дрібним завідувачем комори, мріючи про той день, коли востаннє проб’є свій табель і піде доживати віку туди, де вже ніхто не пам’ятатиме, ким би він міг стати.

Вайті обернувся до Шона:

— То як, ти не хочеш стати головним рабином жидівської людності?

Що довше Дейв сидів на розхитаному стільці в холодній кімнаті, то більше усвідомлював, що стан похмілля, який опанував його цього ранку, був насправді продовженням сп’яніння минулої ночі. Справжнє похмілля прийшло десь близько полудня, воно наповзало на нього, як ланцюжок термітів, уриваючи його кровообіг, здавлюючи йому серце й проникаючи в мозок. У роті в нього пересохло, а волосся від поту стало мокрим, і несподівано він відчув власний сморід, коли алкоголь став проникати крізь пори. Його ноги й руки розм’якли. Груди йому боліли. На череп хвилями накочувалося отупіння, тиснучи йому на очі.

Він уже не почував себе хоробрим. Він не почувався сильним. Ясність розуму, яка опанувала його лише дві години тому й здавалася такою перманентною, як шрам на тілі, покинула його, вийшла з кімнати й пішла кудись по дорозі, а її замінив страх, такий моторошний, якого він ще зроду не відчував. Він не сумнівався в тому, що скоро помре й помре погано. Можливо, удар спостигне його на цьому ж таки стільці, й він удариться потилицею об підлогу, коли його тіло затіпається в конвульсіях, а очі наповняться кров’ю, і він проковтне свого язика так глибоко, що потім ніхто не зможе витягти його з рота. А