Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

- Маячня! – Встаю з ліжка, сильно притискаю її до себе, до хрускоту кісток. Хочу витруїти всі гидкі думки з її голови.

- Стасе! Я зробила тест ДНК. Раніше я перевіряла Ганночку на сумісність із собою після потоків брехні Вані. Але спочатку треба було з тобою. І я виправила цю помилку, ось результати, - відсувається і тицяє мені в ніс папери.

Забираю їх із її рук. Дивлюся Оленці в очі і рву злощасні папірці на дрібні клаптики.

- Вона моя дочка. Я це знаю, - кладу її руку собі на серце. – Відчуваю, рідна.

- Правильно відчуваєш ... твоя, - схлипує і треться носом об мою шию. – Але міг би й подивитись… щоб переконатися…

- Олено, є речі, для яких не потрібні слова та докази, - усміхаюся. Моя дівчинка, досі не може повірити, що в нас почалося нове життя. Але я зроблю все, щоб знищити її страхи.

- Стасе... як же я тебе люблю, - схлипує.

- Але якщо ти перша почала, то і я маю що тобі показати, - підморгую. - Стій тут.

Миттю біжу в спальню. Беру папери та назад.

– Що? - вона дивиться на мене величезними очима, і я тану, падаю в зелену безодню.

– Тут документи на усиновлення Дюшки. У нього може бути тільки одна мати, тільки ти Оленко, - у самого голос зривається. – Хочу, щоб так було не лише в серці, а й згідно із законом.

Кохана з радісними криками кидається мені на шию, цілує мене, сміється, заливисто, дзвінко, щиро.

- Сім'я… ми сім'я… – повторює, знову і знову.

- Сім'я, Оленко, - піднімаю її на руки.

Вона закидає голову і продовжує щасливо сміятися. А я розумію – її сміх найкраща музика на світі.