Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

І все.

Ні про яке одруження, батьків і решту родичів і мови не було.

- А звідки ти знаєш, - промовила я, не зводячи з Ксюші повний підозр погляд, - що він представив мене нареченою перед матір'ю?

- Та я так… - відмахнулась подружка, перебираючи в руці волосся, заплетене в косу. – Я того… Припустила. Здогадалась! А він що, правда…

Я повільно зробила крок назустріч Ксюші, зумівши-таки відлипнути від дверей. Подружка, всім своїм виглядом показуючи, що вона просто дуже здогадлива, позадкувала, поглядаючи на мене.

- Звідки? – з погрозою в голосі поцікавилась я.

Ксюша не відповіла. Замість того вона відступила ще на півкроку і наткнулась спиною на стілець, завалений її речами. Не зводячи з мене погляду, Ксюша спробувала обійти стілець, але не змогла – тепер вона вперлась спиною в шафу і запізно зрозуміла, що відступати більше нікуди, їй доведеться-таки дивитись мені в очі і пояснювати, що саме сталось.

Я кинула сумку на все той самий стілець і рушила до Ксюші.

- Ти не роззулась! – пискнула вона, все ще намагаючись мене відволікти.

- Це чисті туфлі. Я взула їх вперше. І була тільки в приміщенні та в авто, - здається, це просте пояснення я дала таким тоном, що Ксюша остаточно зрозуміла: їй кінець. – Ну! Я чекаю подробиць!

- Та які подробиці…

- Ти знаєш Данила?

- От тільки не треба тут…

- Знаєш чи ні?! – я схрестила руки на грудях і подивилась на Ксюшу так, що вона навіть припинила спроби відчинити шафу і залізти всередину.

- Знаю, - рішуче зізналась вона.

- Звідки?

Моя фантазія чомусь в цю мить проявилась в усій красі і зобразила не найкращі картини з участю Данила та Ксенії. Озвучувати підозри я поки не стала, вирішивши, що поки що мовчання мені на руку. Сама більше розкаже!

А я не придумаю нічого надстрашного.

- Ну… - Ксюша засоромилась. – Ну так…

- Звідки?!

- Я колись познайомилась з ним в Фейсбуці, - випалила Ксюша. – Випадково! Зайшла на сторінку фірми, побачила там красеня, вирішила законектитись!

- І як? Законектилась?

- Ну, - Ксюша знітилась. – Він спитав мене, як я знайшла його сторінку і чому вирішила йому написати. Я сказала, що я – сусідка його підлеглої. І запропонувала зіграти Снігуроньку. На замовлення! Уявляєш, як круто? Там бувають такі сексуальні костюмчики…

Я смикнулась.

Так, про сексуальні костюмчики для Снігуроньок я знала не з чуток. І всі ці розповіді Ксюші з кожною секундою змушували моє серце битись все швидше.

- І що далі було? – стараючись лишатись спокійною, поцікавилась я.

Насправді, позбутись від страху, що я почую про Данила якусь гидоту, дізнаюсь, наприклад, що в нього був роман з Ксюшею, не вдавалось. Уява встигла намалювати такі картини і з такими подробиц3ями, що в нормальному стані я б згоріла від сорому через те, що уявила таке!

Але…

Прокляття, я що, ревную?

- Не хвилюйся, - заявила Ксюша. – Він мною геть не зацікавився. Він спитав, з ким саме я працюю.

- І що?

- Я показала йому твою фотку, - посміхнулась вона. – З минулого Нового року, де ти в такому сексуальному платтячку… Пам'ятаєш, ти ще відбивалась від якогось придурка, який до тебе причепився? Ну от. До речі, твоєму шефу сподобалось.

Повірити не можу! Плаття, яке я надягла лише тому, що Ксюша мене вговорила, корпоратив, де довелось вдарити якогось придурка, що розпускав руки – і те фото потрапило в руки мого начальства! Здуріти можна!

- Так от, це було в кінці листопада, - продовжила Ксюша, увійшовши в раж і вирішивши розказати всю правду. – І він зацікавився, хто ти така. Тому що він тебе не знає. Сказав, що всіх спіробітників знає в обличчя, а такої кралі не бачив. І тоді я кинула йому посилання на твою сторінку. Ну, де ти в тому своєму… Стандартному вигляді.

На своїй сторінці я була в звичному закритому костюмі, в образі не те що сірої миші, а пацюка-альбіноса. Дивно, що за ці два тижні я навіть забула, що так вдягалась, провела ревізію гардеробу та викинула все, що могло не сподобатись Данилові.

А він, виявляється, знав про мене ще до корпоративу. І… Випадковості були не такими вже й випадковими, як мені здавалосью

- І що було далі? – вимогливо спитала я, вирішивши скористатись говірливістю Ксюші.

Дівчина труснула головою, прибрала волосся з очей і впевнено продовжила:

- Так от, коли він зрозумів, хто ти, вирішив спитати, чому ти так маскуєшся. Що за відсутність смаку? Ну я йому сказала, що ти хороша, але дуже скромна. Скільки років живемо разом, і хоч би раз ти вночі не ночувала чи хлопця привела! Правда, я не кожної ночі вдома… Неважливо. Він проникнувся. Сказав, що йому треба порядна мила дівчина, яку він представить батькам нареченою. Дістали, каже, так, що просто край! Ще й притягнуть чергову дочку маминої подруги. Тупу. Або страшну. Або тупу і страшну. Але…