Читати книгу - "Відьмак. Володарка Озера"

— Ти ледь тримаєшся на ногах, — холодно сказав Емгир. — А нахабні слова й дії, що ти їх намагаєшся вчиняти, призводять до того, що хилитаєшся ще більше. Можеш сісти в присутності імператора. Цей привілей я дарую тобі… пожиттєво.

Ґеральт із полегшенням усівся. Емгир усе ще стояв, спершись на шафу.

— Ти врятував життя моїй дочці, — сказав. — Кілька разів. Дякую тобі за те. Від власного імені й від імені нащадків.

— Ти мене обеззброюєш.

— Цірілла, — Емгир не звернув уваги на кпини, — поїде до Нільфгарду. У відповідний час стане імператрицею. Точнісінько так само, як ставали й стають королевами десятки дівчат. Інакше кажучи, майже не знаючи свого чоловіка. Часто не маючи про нього доброго враження на підставі першої зустрічі. Часто розчаровані першими днями й… ночами заміжжя. Цірілла не стане першою.

Ґеральт утримався від коментарів.

— Цірілла, — продовжував імператор, — буде щаслива, як більшість королев, про яких я говорив. Це прийде з часом. Кохання, якого я аж ніяк від неї не вимагаю, Цірілла перенесе на сина, якого я з нею сплоджу. Ерцгерцога, а потім імператора. Імператора, який сплодить сина. Сина, який стане володарем світу та врятує його від знищення. Так говорить пророцтво, точний зміст якого знаю тільки я… Зрозуміло, — продовжив Біле Полум’я, — Цірілла ніколи не довідається, хто я такий. Ця таємниця помре. Разом із тими, хто її знає.

— Авжеж, — кивнув Ґеральт. — Зрозуміліше й бути не може.

— Ти не можеш не помічати, — відізвався через якийсь час Емгир, — руки призначення, яка була на цьому всьому. На всьому. Як і на твоїх учинках. Від самого початку.

— Я, скоріше, бачу на тому руку Вільгефорца. Бо це ж він скерував тебе тоді до Цінтри, правильно? Коли ти був Заклятим Єжаком? Він зробив так, щоб Паветта…

— Ти ходиш у тумані, — різко обірвав його Емгир, відкидаючи за спину плащ із саламандрою. — Ти не знаєш нічого. І не мусиш знати. Я запросив тебе сюди не для того, щоб розповідати історію власного життя. Ані для того, щоб перед тобою виправдовуватися. Єдине, на що ти заслужив: я тебе запевняю, що дівчину не спіткає ніяка кривда. Я не маю щодо тебе ніяких боргів, відьмаче. Ніяких…

— Маєш! — Ґеральт перервав його настільки ж різко. — Ти порушив укладену угоду. Ти вислизнув з-під даного слова. Це твої борги, Дані. Ти зламав те, у чому присягався, як княжич, а борг маєш як імператор. З імператорськими відсотками. За десять років!

— І все?

— І все! Бо саме те мені належить, не більше. Але й не менше! Я мав повернутися за дитиною, коли їй виповниться шість років. Ти не став чекати призначеного строку. Хотів украсти її в мене ще до того, як той минув. Утім призначення, про яке ти теревениш, з тебе насміялося. Наступні десять років ти намагався з тим призначенням боротися. Тепер ти її отримав, отримав Цірі, власну доньку, яку колись безчесно й підло позбавив батьків і з якою тепер бажаєш безчесно й підло плодити в кровозмішенні дітей. Не змушуючи її кохати тебе. Врешті слушно. Ти не заслуговуєш на її кохання. Між нами, Дані, я не знаю, чи зумієш ти дивитися їй в очі.

— Мета виправдовує засоби, — глухо сказав Емгир. — Те, що роблю, я роблю для нащадків. Для порятунку світу.

— Якщо світ має вціліти в такий спосіб, — підвів голову відьмак, — то нехай той світ краще загине. Повір мені, Дані, краще було б, аби він загинув.

— Ти блідий, — мало не лагідно промовив Емгир вар Емрейс. — Не збуджуйся так, бо можеш зомліти.

Він відійшов від шафи, відсунув крісло, усівся. У відьмака й справді паморочилося в голові.

— Залізний Єжак, — спокійно й тихо розпочав імператор, — це мав бути спосіб, аби змусити мого батька співпрацювати з узурпатором. Було це після перевороту, батька, скинутого імператора, було ув’язнено й катовано. Утім, його не вдавалося зламати, тож спробували інший спосіб. На очах у батька найнятий узурпатором чарівник перетворив мене на чудовисько. Чарівник трохи додав із власної ініціативи. Трохи гумору. Eimyr — то по-нашому «їжак». …батько не дав себе зламати, і його замучили. Мене ж із насмішками й кпинами випустили в лісі та зацькували псами. Життя я зберіг: не переслідували мене надто вже ретельно, бо ж не знали, що чарівник роботу спартачив і що вночі я знову перетворююся на людину. На щастя, я знайшов кількох осіб, у чиїй вірності міг бути упевнений. А було мені на той час, щоб ти знав, тринадцять років.

З країни я мусив утікати. А те, що рятунку від прокляття я повинен шукати на Півночі, за Сходами Марнадалю, вичитав за зірками один трохи схибнутий астролог на ім’я Ксартісій. Потім, коли вже був імператором, за це я подарував йому вежу та інструменти. Бо на той час він мусив працювати з позиченими.

Про те, що сталося в Цінтрі, ти знаєш — не будемо витрачати час, аби занурюватися в ті справи. Але я заперечу тобі, що в ті справи якось втрутився тоді Вільгефорц. Бо, по-перше, я його тоді ще не знав, а по-друге, мав величезну відразу до магіків. Зрештою, я їх аж до сьогодні не люблю. Ах, до речі, коли я відбив трон, то дістався до того чарівника, який вислужувався перед узурпатором і катував мене на очах у батька. Також показав, що в мене є почуття гумору. Магік звався Браатенс, а нашою мовою це звучить майже так само, як «смажений».

Утім, досить відступів, повернімося до справи. Вільгефорц таємно відвідав мене в Цінтрі скоро після народження Цірі. Видав себе за конфідента людей, які продовжували залишатися вірними мені в Нільфгарді та які змовлялися проти узурпатора. Запропонував допомогу й швидко довів, що допомогти зуміє. Коли я все ще без довіри запитав у нього про мотиви, він напряму заявив, що розраховує на вдячність. На ласки, привілеї та владу, якими обдарує його великий імператор Нільфгарду. Тобто я. Могутній володар, який володітиме половиною світу. Який сплодить нащадка, котрий володітиме вже цілим світом. Під боком отих великих володарів, заявив без зайвої скромності чарівник, він і сам має намір піднятися високо. Тут він витягнув перев’язані зміїною шкірою сувої та познайомив мене з їхнім змістом.

Таким чином я ознайомився з пророцтвом. Довідався про долю світу й Всесвіту. Довідався, що я