Читати книгу - "Контракт на нове життя, Анна Ліє Кейн"

Випробування розпочалося. З усіх боків викладачами були випущені заклинання у вигляді кульок, які по хаотичній траєкторії почали переслідувати членів команди. Олівер, Тірен та Таїра виставили щити. Міа оточила Кіра відбиваючим заклинанням, а Клод почав прицільно відстрілювати летючі кульки. Кір і Міа кинулися тікати до пологу, інші прикривали, рухаючись слідом.

Мені навіть здалося, що завдання вийшло надто простим, хоч і було виконане максимально схоже на те, що описувалося в таємному списку.

У процесі Олівера і Клода все-таки зачепили заклинання, Мію кулька наздогнала вже біля самого пологу. Вона пискнула швидше від несподіванки й почала потирати стегно, а Кір, що з усіх ніг мчав уперед, викинув таку кількість енергії, що полог буквально вибухнув, розлетівшись у всі боки силовою хвилею. Учасників випробування збило з ніг, навіть Жак присів, а спостерігачі спішно прикривалися руками та мантіями, ховаючи голови. Атакуючі заклинання розвіялися від такого викиду магії. Тільки ректор залишився незворушним, з цікавістю дивлячись на Кіра, що ошелешено сидів на землі. Клод підвівся на ноги й підскочив до брата, підібрав з землі брошку і підняв руку вгору.

- Ось бачите! - прокричав він під оплески, звертаючись до демона: - Дорослі, а зрозуміти не можете, що у напівдемона сил більше, ніж у людини.

- Як же тоді ти знищив вартового? - замість Дорайна спитав Геррі. - Чи знову привласнив собі чужу заслугу?

- Ніколи я собі нічого не привласнював! - розлютився Клод. - Я просто вмію розганяти свої заклинання дуже швидко! Ось так!

І хлопчик, створивши в руці нескладне атакувальне плетіння, запустив його вперед. Це справді виявилося простіше, ніж ми думали. Заклинання набирало сили внаслідок дуже щільної концентрації енергії та постійного прискорення. Я навіть схвально хмикнула.

І тільки потім зрозуміла куди летить кулька.

Але щось робити було запізно.

Вежа, в яку потрапило плетіння, повалилася, ніби була з піску, а не з міцного каменю. Величезні брилі полетіли вниз.

- На землю! - команди викладачів потонули у писку та крику дітей. Усі, хто міг, почали виставляти щити. При цьому налякані студенти більше заважали викладачам, аніж допомагали. Найшвидші кинулися тікати. Почулися вигуки через паркан.

- Геррі! - мій крик заглушив жахливий гуркіт будівлі, що руйнувалася на очах.

Я встигла схопити Мію та Таїру, які злякано заклякли, притягла до себе. Цієї ж миті над нами, захищаючи своїм тілом, розкрила капюшон золота змія. Дівчатка панічно притиснулися до мене, коли нас накрив шквал каміння. Земля затремтіла, а в повітря злетів пил і груди землі. Озирнувшись, встигла помітити, що поверх власних щитів, дітей та викладачів укрив демонічний.

Коли каменепад припинився, я обережно визирнула з-за вартового. Змій неквапливо згорнувся і відповз назад, сховавшись у клубах пилу.

- Усі живі? – пролунав голос Ліззі. - Поранені є? Вчителі, зберіть дітей, перерахуйте всіх.

- Дівчатка, - я по черзі зазирнула у заплакані очі Мії та ошелешені Таїри. - Ідіть до вчителів, швидко!

Студентки нервово кивнули й, взявшись за руки, побігли якомога далі від завалів. А я активувала магічний зір і поспішно рушила вперед. Туди, де востаннє бачила однаково наляканих і остовпілих Клода та Геррі. За спиною чула голоси вчителів, плач дітей, але нікого серйозно пораненого не помітила, а от попереду відчувала чийсь біль.

- Геррі! Клод!

- Міс Міон! - чомусь обізвався Кір. Я закрутила головою. Заважали завали та пил, від останнього сльозилися очі й свербіло в носі, дихати було складно навіть через тканину мантії.

- Кіре, де ви? Засвіти світлячок!

- Сюди, міс Міон! Швидше!

- Елері, - цей голос змусив мене вибрати правильний шлях навіть до того, як я побачила маячок.

Перестрибнувши через частину стіни, що впала, підлізла під небезпечно звислими балками та застосувала заклинання очищення простору. Пил ненадовго розвіявся, відкривши мені картину: Кір рюмсав і притискався до боку брата, а Геррі та Клод сиділи в повному шоці поруч із демоном. Останній підвів на мене очі:

- Виведи дітей.

- Вибачте, ректор, - видихнув зі священним жахом Клод. - Я не хотів, правда, я…

- Все гаразд, - максимально спокійно видихнув демон, стиснувши плече хлопчика. - Тобі треба звідси піти та забрати брата. Ідіть з міс Міон.

Тільки зараз я помітила, що тримав другою рукою демон. Від такого видовища звичайній людині стало б погано. Не знаю що сталося - закінчилися сили чи демон просто не встиг вчасно виставити щит над собою, але великий уламок каменя увійшов йому в лівий бік, пробивши наскрізь грудну клітку. По одежі демона рясно стікала червона кров.

Витягувати демона з-під завалів не було часу. Рахунок йшов на секунди. Будь Дорайн хоч найсильнішим зі своєї раси, таку крововтрату він не переживе. Діяти треба було негайно.

У цей момент над головою захрумтів камінь, погрожуючи ще одним обвалом.

- Виведи дітей! - рик вирвався зі зміненого горла демона, виводячи мене зі ступору.

- Ходімо! - я підскочила до Клода та Кіра, схопила їх за руки. Рудий рефлекторно підхопив Геррі. Я прожогом кинулася до виходу, виводячи учнів. Вибравшись з-під завалів тим самим шляхом, струснула Геррі:

- Прокинься! - Адреналін, що плескався в крові, змусив підняти тон: - Веди дітей до вчителів! Швидко!

- Куди ти, Ель?

- До Дорайна, а ти до вчителів! Відводьте дітей якомога далі!

Не слухаючи більше заперечень, я розвернулася і кинулась бігти назад. Кілька разів спіткнулася, каміння під ногами ковзало і кришилося, але я ні на що не звертала уваги. Балки, під якими варто було пролізти, не витримали мого третього візиту і впали за моєю спиною. Я навіть не злякалася. Впала навколішки перед втратившим свідомість демоном. Зверху на голову посипалися дрібні камінці. Відмахнулася від них і побачила бездиханну змію, що лежала поряд з тілом ректора, повільно перетворюючись на золотий пил.