Читати книгу - "Як я стала королевою, Ольга Обська"

— Хто ця людина?

— Я.

— Ти? — Летиція посміхнулася. — Але чому ти хочеш цього? Адже це небезпечно.

Ніхто не знає, що станеться з тим, хто допоможе їй зняти прокляття. Якою буде ціна?

— І хто ж ти?

— Ти мене зовсім не пам'ятаєш? — з легким сумом спитав він, спіймавши її долоню у свої руки. Вони виявились гарячими. Летиція не любила тепло, вона любила лід, але його жар їй сподобався — вона не стала забирати руку.

— Я маю тебе пам'ятати? — Летиція уважно вивчала його риси. Було в ньому щось знайоме, але пам'ять відмовлялася підказувати.

— Колись я працював у твоєму підземному палаці.

Летиція має багато слуг, але вона погано знає їх в обличчя. Ніхто не має права наближатися до неї, крім няньки. І все ж таки один спогад майнув у голові…

…Вона побачила його у своєму підземному саду — він обрізав коріння дерев, створюючи з них альтанку. Вони розмовляли. Від нього не сховалося, що вона не в настрої, і він запитав, чому їй сумно. Вона відповіла, що сумує за тими часами, коли ранок відрізнявся від дня, а день від вечора, і він порадив їй позначати різний часи доби спеціальними ароматами. Тоді вони просто в саду підпалили вишневі кісточки, щоб розпочати традицію.

— Я згадала, адже тебе звуть Піполо?

Його усмішка стала світлою, і погляд теж прояснився.

— Ти милий. Але ти не можеш стати моїм порятунком. Це має бути представник роду, до якого належав Лучіано. Проте прокляття виснажило королівський рід. Теперішній король — єдиний нащадок.

— Не єдиний. Один із королів мав позашлюбний зв'язок із чаклункою, яка дала початок побічної таємної лінії королівського роду. Я її представник. В мені тече суміш королівської та чаклунської крові.