Читати книгу - "Мідний король"

перетворюючи колишній пліт торговця Ремиша на сволоки, дошки, станки та козла. Робота в кузні йшла день і ніч — кувались цвяхи, інструменти, наконечники для стріл, кільця до ланцюгів, ножі й обручі для бочок. Лягало каміння в муровання; укладались колоди в приготовані для них стійки. Камінний замок обростав дерев’яними прибудовами, і внутрішня оздоба нижніх ярусів складалася майже з самого дерева.

Варта випробувала нові стінні арбалети й метальні машини. Розвіяр дожидав новин із Фер і побоювався нової атаки горлорізів. Ні сподівання його, ні побоювання поки що не підтверджувались.

З гірських поселень прибували череди. Обережно навідувались пастухи — іноді наймались на роботу, на день чи тиждень, і повертались із в’язанкою дерев’яних трісок за спиною — наближалася зима, а гори небагаті на паливо. Охочих дістати роботу ставало все більше; рогачі, яких у замку не було чим годувати, розповзлись по горах — їх віддавали в користування селянам майже задарма.

Повернувся інтендант Шлоп. Він ховався в Кипучці весь цей час, змарнів, постарів, але завзяття не втратив. Розвіяр не сподівався від себе такої радості, побачивши старого жовчного інтенданта; Шлоп узявся виконувати свої обов’язки, і скоро робітники в замку навчилися здригати на самий звук його голосу.

Яска погано почувалась. Вона ще більше схудла, поблідла, перестала всміхатись. Вечорами Розвіяр навідував її в її кімнаті, у вежі. Яска лежала в постелі, а він, походжаючи од вікна до каміна, напам’ять читав їй «Хроніки»; на жаль, ставало його ненадовго — по кілька сторінок за вечір. Сили повертались набагато повільніше, ніж він сподівався; ребра боліли, він носив тугу пов’язку й ледве міг рухатись. Порізи на руках затягнулись, але запаморочення та слабкість нікуди не ділись.

З Нагір’я приходили вісті: патрулі на криламах розгулювали, як у себе вдома, над кожним клаптем багатострадної землі Нагір’я. Племена, покірні Імперії, демонстративно порушували споконвічні заборони: самогубство, найстрашніший гріх перед обличчям богів, стало для молодих звіруїнів чимось на кшталт забави. Вершник і його брат із клану Громовиці розбилися, стрибнувши разом з високої кручі. Десять молодих воїнів грали, кидаючи жереб, насипавши отрути в одну склянку з десяти. На вільних територіях щодня відбувалися перестрілки. Надія, посіяна Розвіяром, повільно гасла без підкріплення. Серед нагорів росли страх і відчай.

Розвіяр розраховував, що з часом Яска пом’якшає, але все йшло геть навпаки: з кожним днем вона ставала все мовчазнішою й похмурішою. Вона могла годинами сидіти, дивлячись на перстень. Вона могла бродити по замку, нічого не помічаючи, бурмочучи собі під ніс; люди шарахалися з її шляху. Дівчина-рабиня, приставлена до Яски за прислугу, боялась її все сильніше.

До першого снігу було вже шапкою кинути, з кожної щілини несло вогким, гнилим холодом. Якось увечері Розвіяр, як завжди, піднявся на вежу й знайшов на сходах дівчину-рабиню — вона трусилася всім тілом, нажахано дивлячись на зачинені двері, що вели до Ясчиної кімнати.

— Що сталось? — Він присів із нею поряд на сходинку. Дівчина втислась у стіну й благально захитала головою.

Стукнувши у важку стулку, Розвіяр увійшов. Яска ходила з кута в кут, скуйовджене волосся стояло сторч на голові.

— Я веліла тобі… — почала вона шиплячим, здушеним голосом і тут побачила, хто прийшов. Круто спинилась:

— Так, мій повелителю? Час читати про людожерські звичаї, дурні імена та про лютих безсилих богів?

— Повечеряй зі мною, — сказав він, подумавши.

— Це наказ?

— Так.

Він вийшов на східці й сказав тремтячій рабині:

— Накрий нам стіл. Унизу, де басейн.

* * *

Вони сиділи очі проти очей за щедро накритим столом. Крім юшки, яку кухарі варили для всіх, тут виявилось м’ясо ляскуна, копчене на рожні, сир і шкварки з ніжного сала печірки, глек із водою з джерела й пляшка вина.

— Наближається строк, ваша могутносте. Коли зніматимемо прокляття?

Яска випнула підборіддя:

— Коли буде завгодно володареві.

— Ти готова?

Вона дивилась мимо, в стіну за його плечем. Її лице, підсвічене знизу, могло тепер налякати не тільки дівчину-служницю.

— «Торкання до цієї води повні великого смислу, — він почав з того самого місця, де вони полишили читання вчора, — звичаї суворо приписують, кому, коли й за яких обставин дозволено заходити в Озеро чи навіть занурювати в нього пальці. Вода Плодючості здатна, за віруваннями, підсилювати бажання й очищати думки, надавати певності прагненням…»

— Я нічого не розумію, — перервала його Яска, і в її голосі було роздратування. — Я не розумію, що значить «надавати певності прагненням». Чим це може мені допомогти?

Розвіяр її не слухав. Перед очима в нього тулились рядки; він побачив гладку білу поверхню з розбіжними круглими хвилями. Ніби щось кинули в спокійну воду…

— Їх проклинали двічі, — пробурмотів він, дивлячись крізь Яску. — Володар усього лише торкнувся води перснем. Проклята річ уже лежала на дні. Її кинув Ранок-Без-Похибки, і матері стали родити дітей, як доведеться, порушився одвічний порядок… Але навіть Ранок не посмів довести прокляття до кінця. Побоявся… чи пожалів. А володар, бажаючи покори, звільнив прокляття… Яско, що лежить на дні?

— Я не знаю. Я не знаю, за що Ранок прокляв свій народ. Це жахливе прокляття за силою і… взагалі жахливе. Вода в озері непрозора, дно глибоке. І воно лежить на дні. Я не всесильна. Я…

Вона затнулась.

— Можливо, ти скажеш — «не можу»? — закрадливо припустив Розвіяр.

Вона різко підняла голову й уперше глянула йому в очі. Розвіяр усміхався. Його руки лежали обабіч тарілки; на зап’ястках червоніли свіжі шрами.

— Я можу говорити будь-що, — тихо промовила Яска. — Але що значать для повелителя мої слова? Повелитель скаже: «Я подумаю», і зробить так, як захоче сам. Нічим себе не виказавши. Повелитель може навіть збрехати, і я, маг, не відчую його брехні. Бо немає різниці між його брехнею і правдою.

— Дурниці, — сказав Розвіяр ласкаво. — Ну ти ж сама розумієш, яка нісенітниця.

— Повелитель уголос схвалить наш із Луксом план, а потім наплює на нього заради… ідіотської авантюри!

— Важливий результат. — Він торкнувся її долоні. — Якщо авантюра принесла плоди — значить, це був подвиг. Якщо подвиг провалився — значить, це була авантюра… Слухай, я хотів перепросити у вас із Луксом. Чесно.

Яска заплакала. Це сталось так несподівано, що він розгубився.

— Яско…

— Ти мене ні за що не маєш!

— Неправда.

— Правда! Тобі байдуже, ти бачиш тільки мету! Ти помреш з упертості, тому що так вирішив!

Досі йому здавалося, що він знає все і до всього готовий; він справді помирав, відроджувався, рятував і відправляв на смерть, а тепер великий маг ридав перед ним, і Розвіяр боявся сказати слово: здавалось, Яска зараз схопиться й утече, перекинувши