Читати книгу - "Інформатор"

Два адвокати раптом заговорили одночасно, таке тут траплялося щодня, та вона вправно розділила їх в офіційних записах, не пропустивши ані слова. Справді важко було, лише коли одночасно говорили троє адвокатів. Одного лише погляду на лаву та суддю Макдовер вистачило б, щоб та відновила порядок. Жінки часто спілкувалися за допомогою виразу обличчя чи жестів, але сьогодні Джо Елен старалася не дивитися на суддю.

Зловмисник не знайде нічого важливого. Вона ж не дурна, щоб зберігати документи там, де їх просто знайти. Цінні папери були під замком у безпечному місці. Але як вони діятимуть далі? Ці люди вбили чоловіка, щоб залякати та перешкодити слідству РСП. Вочевидь, вони знайшли Грега Маєрса і змусили його замовкнути. Тепер Кулі, її приятель, потайний маніпулятор і конспіратор, був у бігах чи зник безслідно, переляканий і на межі нервового зриву. Він запевняв, що вона у безпеці, про них ніхто не дізнається, але з минулого тижня ці слова нічого не значили.

Її честь оголосила перерву на десять хвилин, Джо Елен спокійно пройшла по коридору до свого маленького офісу, зачинила двері й продовжила спостерігати наживо за людиною, яка пробралася у її дім. Чоловік усе ще був у будинку, зараз він переглядав полички на кухні, обережно виймаючи каструлі та сковорідки, а потім повертаючи їх на місце у такому ж порядку, як вони там стояли. Він не злодій і слідів не залишав. На ньому були рукавички. Нарешті зловмисник зайшов до її робочого кабінету, там він сів і почав роздивлятися навколо. Потім почав діставати папки з ящиків, неспішно, ніби мав скільки завгодно часу.

Він працював на Бонна Дюбоса. І ці люди зараз підозрюють її.

Еллі.Пачеко заїхав удень, щоб розповісти новини. Він зустрівся з детективами в офісі Гейсмера. Всі розмістились за робочим столом, на якому лежали купи справ, що чекали на розгляд. Еллі не здавався самовпевненим, коли розповідав про успішну домовленість із Клайдом Вестбеєм, але було видно, що він пишається проробленою роботою. Але найкраще було попереду.

Федеральний суддя дозволив усі запити на прослуховування і відеонагляд, фахівці прослуховували багато телефонів. ФБР визначило місце перебування Вінса і Флойда Метонів, Рона Скіннера та Хенка Сколі, чотирьох із п’яти «кузенів». Їхній бос Бонн Дюбос наразі жив у котеджі в Розмарі-Біч. Минулого вечора Хенк возив Бонна в розкішний ресторан поблизу Панама-Сіті, там вони зустрічалися з чоловіком, який виявися членом ради округу Брансвік. Мету зустрічі з’ясувати не вдалося — ФБР не змогла встановити прослуховування.

Агенти дійшли висновку, що імена всіх цих людей фіктивні, а самому Дюбосу чудово вдавалося жити останніх тридцять чи сорок років, видаючи себе за когось іншого. Що ж до реальної спорідненості членів «сім’ї», то тут все було як в тумані. Встановити, ким насправді були один одному «кузени», поки не вдавалося. Однак найголовнішим було встановити справжнє ім’я Бонна Дюбоса.

Клайд назвав імена сімох інших керівників. Поки що у ФБР ідентифікували майже тридцять барів, ресторанів, готелів, торговельних центрів, стриптиз-клубів, магазинів із випивкою, цілодобових магазинів, резиденцій, закритих житлових масивів і майданчиків для гри в гольф, якими керували вісім чоловіків, у тому числі Клайд. Кожен із цих об’єктів належав офшорній компанії, більшість з яких була зареєстрована у Белізі, на Багамах або ж на Кайманових Островах.

Розслідування щогодини набувало обертів. Бос у Джексонвіллі виділив стільки людей і ресурсів, скільки їх потребували у Таллахассі. Луна, шеф Пачеко, облишив усі справи і став на чолі цієї операції. З офісу окружного прокурора на допомогу ФБР прислали чотирьох юристів.

Пачеко був напружений і зосереджений на завданні. Вони працювали по двадцять годин на добу; здавалося, що Лейсі його мало цікавила, принаймні за межами офісу. Якось, коли він вийшов із кабінету, Гейсмер запитав дівчину:

— Ти з ним зустрічаєшся?

— Ось щойно зустрілись.

— Ти знаєш, про що я.

— Ми раз пообідали, двічі сходили на вечерю, а також він двічі заходив до мене, щоб разом випити вина. Гадаю, він мені подобається, але стосунки розвиваються дуже повільно.

— Хіба ти колись поспішала зі стосунками?

— Ні. Тебе це непокоїть?

— Схоже на те. Я ще точно не визначився.

— Ми з ним говорили про це. У нас спільна мета, але різні офіси. Він не може зустрічатися з іншим агентом у цьому місті, але ці правила на мене не поширюються. Ти хочеш, щоб я усе припинила?

— Що як я скажу «так»?

— Ти у нас бос, тож я зроблю, як скажеш. Пачеко буде поряд. Він нікуди не дінеться.

— Я не проситиму про це. Думаю, все гаразд, але стеж за тим, що говориш. Запевняю тебе, він нам не все розповідає.

— Це правда, але він і знає значно більше, ніж ми.

Під час довгої дороги додому Джо Елен зважила свої перспективи і дійшла висновку, що вони не надто привабливі. Вона не могла просто зникнути. Потрібно було хоча б зайти в дім, оглянути все і перевірити, чи щось не зникло, хоча на відео чітко видно, що зловмисник пішов, не взявши нічого. Він перебував у будинку дев’яносто три хвилини, а це дуже довго. Він прийшов і пішов без ключа, але з кодом до її сигналізації. Ніщо не завадить йому приїхати о другій ночі ще з одним візитом.