Читати книгу - "Пульсари"

— Я зроду не пила вашої отрути, і зараз вона мені ні до чого. Чи вам хочеться мене хворою та дурною зробити, аби занапастити, а все, мозолями нажите, щоб вам дісталося і чоловіка щоб даром?..

Мусій помахав рукою — знаки подавав, так, що Галя не помітила. Мовляв, ідіть, сам лікуватиму. Бачите ж, що з неї прогрес стікає, як з качки вода, не пристає прогрес. Ну нічого, міркує Мусій, щодня втовкмачуватиму, що наука — це сила, рушій і порятунок. Повірить. І в воскресіння повірить. І збагне своє щастя, ще й пісні співатиме на Віталиковому весіллі.

Як пішли гості, супроводжені до воріт лише котом, Галя, — сказано ж, наймудріша жінка на весь куток, — не плакала, а сиділа мовчки на ослоні, рушник розправляла і знову скручувала, мов паламар старовинну «бомагу».

— Ти хоч при людях не кажи про воскресіння… — не витримала, схлипнула, — бо весь рід посміховиськом стане, мало ганьби, що прижив хлопця на стороні…

Галя відсунула рушник, взяла друшляк і висипала незаймані ягоди горобцям, які тільки цього й чекали.

— Жорстока твоя любася, хоч і вчена. Такого хлопця кинути… Він дуже на Віталика схожий, і добрий, сердечний. Я сирітку хотіла взяти, та боюся, що вже не встигну до пуття довести. То нехай твій у нас осідає, хоч подвір’я не буде порожнім — при комусь же доведеться старість доживати, а цей, може, хоч не вижене. Бо сам уже гнаний… Видно, заважав чимось твоїй кралі, чи в квартирі міській стало тісно. Це ж треба — дорослого сина за двері випхнути!..

Мусій подумав, що при такому припливі ніжності найкращими ліками для Галі буде увага до неї. Тільки що б його таке зробити? Погладити по голові? Ні. Скаже або подумає, що й свиню так за вухами чухаю. Може, на коліна стати, поки ніхто не бачить? Заради сина… Заради того, щоб повернути йому рідну матір… Скільки вже вистраждано… І своя ж кров… Ну, не зовсім своя, але ж схожий на Віталика… І здібний — дві шістки батькові начепив! Ех, відстає наше серце від розуму!.. Раніше, старі розказують, як було? Оголосять у єпархії чудо, і з усіх усюд православні індиків несуть, овець женуть, каліки повзуть, пани в каретах їдуть, аби доторкнутися до оновленої ікони, — кому живіт підлікувати, кому душу заспокоїти. А тепер? Такі розумні стали, що вже ні в що не вірять. Зазнайства та критиканства хоч відбавляй. Ну, Галя не від зазнайства сліпа — ця від звички стандарно мислити, усіх чоловіків, навіть свого, у смертних гріхах до старості бачити. Сказано, найвродливіша була на весь куток. Не один намагався вщипнути, коли Мусій куняв. От і зневірилася у доброчесності. Доведеться-таки на коліна ставати.

І Мусій бухнув на глиняну долівку клуні, обхопив Галю за ноги — не заради себе, заради сина.

— Прости мене, грішного, тільки ж не винен я. Вона й справді майже його мати, бо із нічого виростила. Скільки я пережив! Ще ж і тобі боявся казати, бо тут і з глузду з’їхати не дивина… А що лікар назвав її матір’ю — не ображайся, вона заслужила. Заплутана це справа, мене й самого сумніви гризли… Але тільки ти справжня Віталикова мати…

Галя не ворухнулася. Може, й повірила. Перечекала, поки Мусій, надавивши коліна, підвівся, пішла торохтіти посудом.

Сьогодні, напевне, нагодує чимось смачненьким… Мусій облизав пошерхлі губи, ковтнув слину і теж вийшов із клуні. Може, навчити сина пиляти дрова? Не вік же йому в карти грати. Шкода, що Галя так нечемно із Психологом повелася. Молоточок йому зробимо, ще й кращий. А от травму від образи чим загоїш? Доведеться нести йому п’ять зірочок… Треба було хоч до станції провести. Як Галя переказиться, запросимо його на літо із сім’єю — нехай оздоровляються.

Другого дня ще вдосвіта постукав бригадир: слізно просив вийти в поле позбирати полуниці. І хоч у самої на кожному квадратному метрі грядки в’яло по п’ять карбованців готівкою, хоч і до другої години ночі, коли саме вода була, поливала і хоч не спала до третіх півнів, бо думки не давали, довелося йти з жінками на ділянку. Дехто із дітьми прийшов, у кого своя ягода не вродила. Вчительок вивели, інженерів з міста прислали.

Галя все прислухалася до балачок людей освічених — чи не говорять про воскресіння. Може, й справді наука така сильна… Та нічого путнього так і не почула. Годину інженерів розставляли по рядках, дві години вони працювали охоче, доки полуниця в росі була, потім дружно обідали і мріяли про машину для збирання ягід — все прутиками на землі дряпали. Напевне, щось і вигадали, бо хутко зібрались і поїхали в місто. А про воскресіння — нічичирк. Даремно бригадир не дозволив їм целофанові мішечки полуницею наповнити, скільки тут добра погниє, не менше, ніж минулого року. А може, й правильно зробив, боявся, що ягода в ціні впаде — у самого дочка й дружина кошики в місто тягають, надриваються… Тут не з бабським розумом вирішувати, як правильніше. Жаль, тільки, що стільки добра погниє. Полуниця вродила рясно — і всім селом не впоратися. Та й не всяка жінка тепер у попереку перегнеться. І де їх стільки набралося, таких тлустих? Багато запитань у Галі до життя. І нема надії, що хтось роз’яснить, — до всього своїм розумом треба доходити, своє поняття шукати. Може, й добре, що Мусій прижив хлопця на стороні? Має сина рідного, буде кому очі закрити, кому садибу залишити. А заради чого жити Галі? І руки на себе накласти страшно, і світом нудити вже обридло. Буде те ж саме, що й з цією ягодою…

Увечері так хотілося спати, що й померти б не згодилася, якби перед цим не здрімнути. Крізь сон чула, як свиня