Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

− Я вагітна, − випалює Жозелін, виявляючи невластиву їй непокору і примудряючись все-таки неабияк мене здивувати.

Я навіть зупиняюся, з подивом обертаючись до неї.

Дивиться на мене заплаканими очима, притискаючи долоні до живота.

– Завдяки вашій пов’язаній та її енергії я змогла завагітніти. Фалькар, батько моєї дитини. Будь ласка… не забирайте його у нас.

Якщо це правда... Мію треба негайно відвезти у наш даріат. І Жозелін також.

− Нікому ні слова про це, − наближаюся до зблідлої куарди. – Лікар знає?

Вона злякано киває.

– Подбай, щоб від нього ця інформація не пішла далі. І збирайся негайно. Вирушаєте обидві у супроводі Фалькара у замок Шаєра.

Занепокоєння зростає ще на порядок. І пов'язане це почуття саме з моєю Мією. Їй щось загрожує. Не гаючи більше часу, я залишаю Жозелін посеред коридору і мчу у бік житлового крила, по дорозі намагаючись визначити по нашому з дружиною зв'язку, де вона зараз знаходиться і що з нею.

І тим часом як відстань до наших покоїв скорочується, всередині мене все більше росте і шириться божевільна темрява, здатна зжерти все живе. Мії немає. Я майже її не відчуваю. Саме це шкрябало і не давало мені спокою, але я був надто зосереджений на Лаяре, замість того щоб прислухатися до себе.

Відвертав мою увагу? Може бути.

Вб'ю виродка. Знищу, якщо він причетний. І якщо ні, також, з запобіжною метою.

Вже поряд з житловим крилом раптово налітаю на когось, хто несподівано виходить з-за повороту, перегородивши мені дорогу... Звідки тут взявся і коли повернувся Арід?

Але навіть на це я ледь звертаю увагу, з гарчанням відштовхнувши друга з дороги.

− Рок, що відбувається?.. − мчить за мною слідом.

Двері… коридор… наші покої… витягнуті морди смертників-гвардійців… гострі тріски, на які двері перетворюються… і хвиля чужої пекучої енергії. Тут була пастка. І чийсь потужний екран, який абсолютно приховав події, що відбувалися в кімнаті, для всіх, хто перебував за її межами.

На ходу скидаючи з себе липке павутиння енергетичної сітки, перелітаю в стрибку через Фалькара, що долілиць розтягнувся на підлозі. Лише на коротку мить вловивши, що він, здається, все-таки живий, за два кроки досягаю дверей на терасу. Саме туди веде вже відчутний слід Мії. Але моєї дівчинки немає! Тераса порожня. Її вкрали в мене.

Лють застилає очі кривавою пеленою, змітає все навколо, руйнуючи й ламаючи. Грудну клітку потрошить незнайоме почуття майже тваринного страху. Я не можу її втратити. Не можу!

Моя Мія. Моя душа.

Розвію прахом того, хто насмілився її в мене забрати. Розвію прахом це місто, якщо хоч одна волосина впаде з її голови.

Схопившись на поручні балкона, злітаю в повітря, сплітаючи силові хвилі навколо в хльосткі батоги. Розум вивертається навиворіт аби відчути, знайти, вловити слід, напрямок. Де ти, Міє? Відгукнися, моя дівчинко!

− Стій, Рок! Візьми себе в руки!!! – пробивається крізь пелену божевілля жорсткий наказ Аріда. − Її не вивезуть далеко. Я вже перекрив можливість просторових переходів. І здогадуюсь, хто міг вкрасти Соломію.

– Лаяре! – гарчу, і все глибше занурююсь у пошуковий транс.

Де ж ти, маленька?!

– Можливо, – не заперечує друг. − Але він би не зміг здійснити таке самостійно. Не вистачило б ні розуму, ні можливостей. Цей екран… технологія мені дуже знайома. Мої спецслужби вже стикалися із такими. І почерк той самий. Тут спрацював найманець. Найкращий з мені відомих, ти теж мусив чути про нього. Він називає себе Шад. Це точно його робота. Треба з'ясувати, як він потрапив до палацу.

Це ім'я, точніше прізвисько, я справді чув. Сильний супротивник. Хитрий і спритний. Той, хто береться за найскладніші завдання та замовлення. Володіє технологіями, які багато хто мріє роздобути. Геній своєї справи, можна сказати. І якщо так, то вчорашня диверсія, швидше за все, саме його рук справа.

Напевно під час атаки він і проникнув, поки я ще не встиг залатати всі проломи в захисті. Ховався весь цей час десь у палаці, стерво. Тепер, здається, все стає на свої місця. Але Шад, справді, лише найманець. Отже, є той, хто його найняв. Той, кому знадобилася моя Мія. Або дитина, яку вона носить.

− Я кілька разів вдавався до послуг Шада. Не для розголосу, – раптом зізнається Арід. – Можу спробувати вийти із ним на зв'язок. І перекупити замовлення. А поки що віддам наказ затримати Ескаєра Лаяре…

– Раельда. Ескаєр мертвий, − уточнюю байдуже, поступово повертаючи собі контроль над власною оскаженілою енергією, і опускаючись назад на терасу. Вловити слід Мії так і не вдалося. Професійно спрацював, гівнюк.

Нічого знайду. З-під землі дістану. І в його ж інтересах бути таким принциповим, яким його вважають. Але тоді постає питання, чому Шад взявся за таке сумнівне замовлення?