Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— Всі мають право поскиглити,— сказав Страйк.

Ал ніби зібрався образитися, а тоді мимохіть усміхнувся.

Раптом підійшла Лола зі склянкою води і швидко скинула фартух, а тоді сіла до них.

— Гаразд, маю п’ять хвилин,— без зайвих преамбул мовила вона до Страйка.— Ал каже, вас цікавить той прибацаний письменник?

— Так,— умить зібрався Страйк.— Чому ви кажете, що він прибацаний?

— Бо він це просто обожнював,— відповіла вона, відпиваючи води.

— Обожнював?..

— Влаштовувати сцени. Він кричав, лаявся, але то все було на публіку, от просто видно. Хотів, щоб усі його почули, хотів мати аудиторію. Актор з нього був поганенький.

— Можете пригадати, що саме він кричав? — спитав Страйк, дістаючи записник. Ал захоплено спостерігав за ним.

— Та купу всього. Назвав ту жінку сукою, горлав, що вона йому брехала, що він сам видасть книжку і пішла вона. Але він явно розважався,— додала вона.— То був удаваний гнів.

— А що Еліз... жінка?

— О, ця розлютилася,— бадьоро відповіла Лола.— Вона не прикидалася. Що більше він махав на неї руками і волав, то вона ставала червоніша. Її аж трусило від люті, ледь стримувалася. Сказала щось типу: «Вплутав ту кляту дурепу»,— і тут він якраз вибіг і лишив її платити за вечерю. Всі на неї витріщалися, а вона аж горіла від сорому. Мені її було дуже шкода.

— Вона не намагалася його наздогнати?

— Ні, просто заплатила, а тоді зайшла до вбиральні. Я подумала, чи вона там не плакала. Тоді вона пішла.

— Це дуже цінно,— сказав Страйк.— Можете згадати щось ще, що вони казали одне одному?

— Так,— спокійно відповіла Лола,— він кричав: «То все Фенкорт і його гадська млява кабака!»

Страйк і Ал з подивом глянули на неї.

— «То все Фенкорт і його гадська млява кабака»? — перепитав Страйк.

— Так,— кивнула Лола.— На цьому місці весь ресторан замовк.

— Не дивно,— пирхнув Ал.

— Жінка намагалася його залякати, втихомирити, була зла мов чорт, але він не здавався. Насолоджувався увагою. Аж пив її. Слухайте, мені час іти,— сказала Лола,— вибачте.— Вона підвелася і зав’язала фартух.— До зустрічі, Але.

Страйка на ім’я Лола не знала, але усміхнулася йому, а тоді поквапилася геть.

Денієл Чард уже йшов; над натовпом знову з’явилася його лиса голова в оточенні гурту людей десь такого самого віку й стилю. Вони йшли разом, розмовляли, кивали одне одному. Страйк дивився на них, але думками був далеко. Він навіть не помітив, як офіціант забрав порожню тарілку.

«То все Фенкорт і його гадська млява кабака».

Дивина.

«Я не можу відкинути божевільну думку, що Оуен це сам собі заподіяв. Що сам усе влаштував...»

— Бро, що з тобою? — спитав Ал.

Записка з цілунком: «Час нам обом заплатити...»

— Все гаразд,— озвався Страйк.

«Кров, кишки і таємничі символи...» «Потурай його марнославству — і матимеш від того чоловіка що завгодно...» «Два гермафродити, два закривавлені мішки...» «Прекрасна заблукана душа — так мені й сказав...» «Шовкопряд — то метафора письменника, який мусить пройти через агонію, щоб видати гідний твір...»

Як гвинтик, що нарешті підійшов до різьби, сила-силенна розрізнених фактів, якими повнилися Страйкові думки, стала на свої місця, непомильно правильні, незворушно правдиві. Він крутив свою теорію і так, і сяк: ідеальна, щільна, міцна.

Проблема полягала лише в тому, що він поки що не знав, як її довести.

41

Think'st thou my thoughts are lunacies of love? No, they are brands fier’d in Plutos forge...

Robert Greene, Orlando Furioso[48]

Наступного дня Страйк прокинувся рано-вранці після тривожного сну втомлений, збентежений, розбитий. Перш ніж іти митися і вдягатися, переглянув повідомлення на телефоні. Спустився в порожній офіс, роздратувався, що в суботу тут немає Робін; її відсутність безпідставно здалася йому нестачею відданості справі. Корисно було б спитатися її думки. Страйк був не проти товариства після одкровень учорашнього вечора. Подумав, чи не подзвонити їй — але набагато приємніше буде все розповісти віч-на-віч, і щоб Метью не підслуховував.

Страйк зробив собі чай, але той прохолов, поки він переглядав справу Квайна.

В тиші відчуття безсилості тільки наростало. Раз у раз він перевіряв мобільний.

Кортіло діяти, але Страйк був скутий відсутністю офіційного статусу, не мав влади обшукувати приватні володіння чи примушувати свідків до співпраці.

Він нічого не міг удіяти аж до розмови з Майклом Фенкортом у понеділок, хіба тільки... Чи слід подзвонити Анстису і викласти свою теорію? Страйк насупився, провів товстими пальцями по густій чуприні, уявив зверхню реакцію Анстиса. Немає буквально й крихти доказів. Усе — тільки умовиводи. «Але я правий,— зверхньо подумав Страйк,— а він обкрався». Анстис не має ні розуму, ні уяви, щоб оцінити теорію, яка пояснює всі дивні елементи цього вбивства, але видасться йому надто складною, коли вже є просте рішення, хай навіть звинувачення проти Леонори сповнені суперечностей і питань без відповідей.

«Поясни,— звернувся Страйк до уявного Анстиса,— як жінка, якій стало розуму заховати його кишки, що й кінців немає, зробила б таку дурість і купила мотузки й паранджу з власної кредитки? Поясни — нащо матері, яка не має родичів і чия єдина турбота в житті — це добробут доньки, наражатися на довічне ув’язнення? Поясни — чому вона стільки років терпіла невірність Квайна і його сексуальні дивацтва, а тут раптом вирішила вбити?»

Але на останнє питання Анстис міг би дати резонну відповідь: Квайн збирався покинути дружину заради Кетрин Кент. Життя письменника було застраховане: можливо, Леонора вирішила, що фінансова стабільність у статусі удови краща за непевну злиденність, бо необачний колишній витрачатиме гроші на другу дружину. Присяжні пристануть на цю версію подій, надто якщо Кетрин Кент виступить і підтвердить, що Квайн обіцяв з нею побратися.

Страйк боявся, що проґавив свій шанс із Кетрин Кент, коли отак несподівано прийшов до неї на поріг — тепер цей учинок видавався незграбним, нерозумним. Він її налякав, поставши з темряви на балконі, й Піппа Міджлі легко намалювала картинку лихого Леонориного посіпаки. Треба було діяти тонше, увійти до неї в довіру, як-от він це зробив із секретаркою лорда Паркера, щоб вирвати зізнання, мов зуби під анестезією турботи й симпатії. А не виносити двері з ноги, мов судовий виконавець.

Страйк знову глянув на мобільний. Повідомлень не було. Глянув на годинник. Була ледве дев’ята тридцять. Мимохіть