Читати книгу - "Молодий місяць"

Отже я продовжувала пити газованку й опиратися сну. Здається, Едварду дуже подобалося знову тримати мене в обіймах, його пальці знову і знову мандрували моїм обличчям. Я також торкалася його обличчя. Не могла змусити себе зупинитися, хоча й боялася, що пізніше, коли я залишуся сама, це завдаватиме мені невимовного болю. Едвард продовжував цілувати моє волосся, чоло, мої зап’ястя… але жодного разу не поцілував мене у вуста, і це було добре. Зрештою, скільки разів одне серце може бути скалічене, щоб продовжувати битися? За останні кілька днів я багато витерпіла, але це не зробило мене сильнішою. Навпаки, я почувалася надто крихкою, так наче одне слово могло мене зламати.

Едвард не говорив. Можливо, він сподівався, що я засну. Можливо, йому було нічого сказати.

Я перемогла у поєдинку зі своїми важкими повіками. Коли ми приземлилися в аеропорту Атланти, я досі не спала і навіть бачила, як над Сієтлом починає сходити сонце, поки Едвард не запнув вікна. Я пишалася собою. Я ж бо не змарнувала жодної хвилини.

Ані Едвард, ані Аліса не здивувалися прийому, який чекав нас в аеропорту, але мене він заскочив зненацька. Джаспер був першим, кого я побачила — хоча він, здається, взагалі не звернув на мене уваги. Він дивився тільки на Алісу. Вона швидко підійшла до нього; вони не обнімалися, як це робили інші пари. Вони просто стояли й дивилися одне на одного, і все-таки цей момент був настільки приватним, що я одразу ж відвела погляд.

Карлайл та Есме тихо чекали в куточку, далеко від метало-детекторів, в тіні широкого стовпа. Есме наблизилася до мене, пригорнула міцно, але незграбно, оскільки Едвард досі тримав мене в своїх обіймах.

— Дякую, Белло, — прошепотіла вона мені на вухо.

Тоді вона пригорнула Едварда, і здалося, вона от-от заплаче, якщо це насправді можливо.

— Ти ніколи більше не змусиш мене пройти через таке, — вона майже гарчала.

Едвард винувато усміхнувся.

— Вибач, мам.

— Дякую, Белло, — мовив Карлайл. — Ми тобі заборгували.

— Зовсім ні, — пробурмотіла я. Раптом безсонна ніч далася взнаки. Здається, моє тіло перестало слухатися, а голова відвалювалася.

— Вона ледве тримається на ногах, — дорікнула Есме Едвардові. — Відвезімо її додому.

Я не була впевнена, що дім — це саме те, що мені зараз потрібне; мої очі злипалися, я йшла аеропортом, спотикаючись то тут, то там, Едвард підтримував мене з одного боку, а Есме з другого. Я не знала, чи Аліса з Джаспером йдуть позаду нас, чи ні, і я була занадто втомлена, щоб озиратися.

Швидше за все, я заснула на ходу, але продовжувала йти, аж поки ми не зупинилися біля їхнього автомобіля. Здивування від того, що Еммет і Розалія чекають нас у тьмяному світлі ліхтарів стоянки, притулившись до чорного «Седана», трохи оживило мене. Едвард напружився.

— Не треба, — прошепотіла Есме. — Вона почувається просто жахливо.

— А як вона повинна почуватися? — мовив Едвард, навіть не намагаючись приховати лють.

— Це не її провина, — сказала я виснаженим голосом.

— Дай Розі можливість виправдатися, — попросила Есме. — Ми поїдемо з Алісою та Джаспером.

Едвард сердито подивився на неймовірно прекрасну біляву вампірку на ім’я Розалія, яка чекала нас.

— Будь ласка, Едварде, — мовила я. Мені ще менше хотілося їхати в одній машині з Розалією, ніж йому, але я спричинила більш ніж достатньо сварок у його сім’ї.

Він зітхнув і підштовхнув мене до машини.

Еммет і Розалія сіли на передні крісла, не сказавши й слова, мене ж Едвард знову заштовхав на заднє сидіння. Я знала, що не зможу довго боротися з обважнілими повіками, тому я здалася й поклала голову Едварду на груди, дозволивши очам заплющитися. Потім я відчула, як машина завібрувала від заведеного двигуна.

— Едварде, — почала Розалія.

— Я знаю, — відповідати таким різким тоном було далеко не шляхетно з боку Едварда.

— Белло? — мовила Розалія м’яко.

Мої очі миттю розплющилися. Вперше вона заговорила безпосередньо до мене.

— Так, Розаліє? — запитала я вагаючись.

— Мені так шкода, Белло. Через те, що сталося, я почуваюся так погано! Але я така тобі вдячна. Ти така смілива, ти врятувала мого брата, і це після всього, що я накоїла. Будь ласка, скажи, що ти мені прощаєш.

Слова були трохи кострубаті, невпевнені, адже вона хвилювалася. Однак мені здалося, що вони щирі.

— Ну звісно, Розаліє, — пробурмотіла я, хапаючись за кожен шанс переконати її ненавидіти мене трошки менше. — Це зовсім не твоя провина. Це ж я стрибнула з тієї клятої скелі. Звісно, що я тобі пробачаю.

Мої слова звучали, як якась нісенітниця.

— Поки вона не прокинеться, це не рахується, Розо, — захихикав Еммет.

— Я не сплю, — сказала я; тільки мій голос пролунав, немов позіхання.

— Нехай поспить, — наполіг Едвард, але тепер його голос став трохи теплішим.

Тоді запала тиша, яку порушувало хіба що ніжне гарчання двигуна. Мабуть, я таки заснула, бо здалося, що минуло кілька секунд, коли дверцята машини відчинилися, й Едвард виніс мене на руках. Я не хотіла розплющувати очі. Спочатку я думала, що ми досі в аеропорту.

А тоді я почула голос Чарлі.

— Белло! — гукав він звідкись здалеку.

— Чарлі, — пробурмотіла я, намагаючись прийти до тями.

— Чш-ш-ш, — прошепотів Едвард. — Усе гаразд. Ти вдома, в безпеці. Просто спи.

— Не можу повірити, що у тобі стільки нахабства, що ти знову насмілився прийти сюди, — кричав Чарлі на Едварда, тепер його голос був набагато ближче.

— Припини, тату, — буркнула я. Він не слухав мене.

— Що з нею таке? — не вгавав Чарлі.

— Вона просто дуже втомилася, Чарлі, — пошепки запевнив його Едвард. — Будь ласка, дозвольте їй поспати.

— Не кажи, що мені робити! — лементував Чарлі. — Віддай її сюди. Забери свої руки від неї!

Едвард спробував передати мене Чарлі, але я намертво вчепилася в нього пальцями. Я відчувала, як Чарлі тягне мене за руку.

— Не треба, тату, — сказала я голосніше. Я спромоглася розтулити повіки й подивилася на Чарлі мутним поглядом. — Злись на мене.

Ми стояли перед будинком. Вхідні двері були відчинені навстіж. Надворі було так хмарно, що важко було сказати, щó зараз — день чи вечір.

— Тобі цього не уникнути, — пообіцяв Чарлі. — Марш додому.

— Гаразд. Опусти мене, — зітхнула я.

Едвард поставив мене на ноги. Я розуміла, що стою, але не відчувала ніг. Я стомлено попленталася